Традиційно вже п’ятий рік поспіль в Івано-Франківську проводять унікальний антифестиваль Blank. Його фішка в тому, аби ні світ, ні зоря висунутися з ліжка, зустрітися з такими ж відчайдухами і разом гуляти та фотографувати місто без людей та без машин.
Антифест проводять завжди на Поливаний понеділок. Так спеціально продумано, адже на Великдень чи не все місто виїздить до рідні десь у райони, села. Воно порожніє, і саме тоді раз в рік можна справді помилуватися містом, побачити, відчути, почути його справжнім, пише Репортер.
На годиннику 6.00. Вже гарно розвиднілося. Небо трохи затяглося купчастими хмарами. На всю щебечуть пташки.
Йдеш безлюдною вулицею і якось спершу ніяково – жодної машини, жодної людини. Аж здається, на голову тисне від тої тиші, якщо не рахувати пташок і спокою.
Ближче до центру – вже стає звичніше. Проїхав перший тролейбус, на стометрівці позалишав узори вуличний пилосос. Чистить бруківку трохи далі від фонтану, а на площі Міцкевича жіночка у помаранчевій жилетці активно махає мітлою біля лавок.
Це пані Марія. Відповідає трохи суворо. Каже, свято у неї було вчора, а сьогодні – на роботі. Але потім посміхається і розказує, що працювати в цю пору для неї одне задоволення.
«Ви дивіться, яка краса навколо? – із захопленням каже жінка. – Як цвіте, як пташки співають. Ще б люди менше смітили. Ну що, не могли вже ті недопалки до смітника донести? Позабивалося між бруківку».
Пані Марія ще активніше махає мітлою. А ми біжимо до ресторану Urban Space 100. Там традиційний збір всіх антифестивальників. Цього року таких жайворонків зібралося близько 20 людей.
«Для мене щороку люди, які приходять на антифестиваль, є несподіванкою, – говорить організатор події, архітектор Андрій Назаренко. – Це різні люди, є постійні учасники, є новенькі».
За словами Назаренка, на жаль, щороку ефект порожнього міста розмивається, адже людей таки більшає, а ще – припаркованих автівок.
Назаренковий антифест не має правил і чіткого маршруту. Кожен робить, що хоче, – фотографує чи просто гуляє.
Як от, Галина Рибіна. Жінка йде розслаблено, повільно. Розказує, що вперше на такій події, що прочитала у соцмережі про антифест і зацікавилась, мовляв, усі навколо фестивалять, а тут що буде? Поки що їй подобається.
«Тут на Лепкого зазвичай постійно затори і купа машин, – говорить Галина. – Я їду сама і тут застрягаю. А зараз свідомість не може повірити, як дорога може бути порожньою! Можна йти просто посеред дороги».
«Ой, дивися, наша школа», – гукає Галину її брат Євген Грицик. Сміються, певно, щось згадують. Євген летить попереду, зупиняється чи не біля кожного будинку, фотографує.
Він з 2000 року мешкає у Києві, приїхав на свята й до мами на день народження.
«Позитивних змін не бачу, якщо чесно, – говорить Євген. – Я просто пам’ятаю місто іншим, коли воно не було забудоване такими дурницями, завішане вивісками, вітринами. Ті моменти, які ти бачив колись і любив – зараз воно втрачено, зруйновано, добудовано, перебудовано. Фасади – обличчя міста. Нема у нас підходу до цього».
Євген біжить щось знову фотографувати, потім вертається й додає: єдине, що подобається, – місто стало активніше.
Близько сьомої ранку по Незалежності все частіше починають курсувати тролейбуси та комунальні автобуси. Два нові – 55 та 41 – стоять на зупинці, напроти готелю «Надія».
«Нарешті я побачив те, про що давно мрію, – із захватом говорить Денис Квасов. – Місто без жахливих маршруток, лише автобуси. Це такий Берлін на одній вулиці».
На зупинку підтягуються трохи більше антифестивальників. Усі помітили, що почистили від реклами вітрини колишнього фотоательє «Горизонт». Показують у бік торгового центру на Мельника, що там також здалося б почистити від реклами й вивісок. І рушили у бік стометрівки.
Антон та Аліна Сорочаки вирішили цього року пройтися маленькими бічними вуличками від Франка, Коновальця, Сахарова. Антон уже п’ятий рік поспіль приходить на Blank. Каже, то справді традиція. Його дружина Аліна – вдруге.
«Я перший рік фотографував просто вулиці, наступний – будинки, потім людей, – розказує Антон. – А цього разу вирішив камери не брати, а просто ходити. Ми часто гуляємо і завжди звертаємо увагу на різні цікавинки. Любимо приватний сектор біля центру. Коли ти ходиш і тут адмінбудівлі, насичений рух, а пару метрів вбік – і город з картоплею».
«На Коперника і Павлика гуляли і таке бачили! – доповнює Аліна. – Дуже цікава вулиця Макаренка – бічна Матейка. Там є будинок, де ніхто не живе і він згодився б для зйомок якогось фільму жахів».
Близько 10.00 всі антифестивальники знову зібралися в Urban Space 100, аби поділитися враженнями, випити кави й розійтися по домівках – досипати чи доїдати паску.
