Фільм “Шлях до гір” у рамках Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA громадська організація “Молода Просвіта” показала у чотирьох малих громадах –Вигоді, Нижньому Струтині, Яремчі, Богородчанах – та в Івано-Франківську.
Італійська режисерка Міколь Рубіні особисто приїхала на Прикарпаття, щоб відвідати кожен показ, повідомляє пресслужба “Молодої Просвіти”. За словами Міколь, ідея фільму виникла в неї у 2014 році, коли вона шукала в Україні будинок, де жив її дідусь, пише Репортер.
У мене була лише стара фотознимка і назва місцевості. І коли я побачила, що схожий будинок знаходиться за огорожою і територію охороняють, я вирішила зняти фільм, виходячи із ситуації, власне тому, що сама ситуація створює умови для більш цікавої драматургії. Ми почали зйомки після трьох років відтоді, як виникла ідея зняти фільм. І в середньому зйомки тривали півтора місяця – перший етап, і так само тривав другий етап, – розказує режисерка.
Піклуватися про своє коріння – це важливо для індивідуальної історії так само, як і для колективної.
Відчувається велике бажання, яке зростало з Міколь ще з дитинства, знайти щось значиме, дуже цінне і дороге. Напевне, ще з тих років італійська дівчинка чітко усвідомила, хто вона є. Цей поклик серця привів її в наші краї, в нашу реальність. «Ми всі винні» – у фільмі зустріла таку фразу. Винні кожен по-своєму. Хтось у причетності до винищення народу, хтось до переслідувань, а хтось до створення «гір» на шляху не тільки для Міколь, а й для себе, своєї громади. Кадри повної темряви та тиші виявилися для мене найжахливішими, – ділиться враженнями організаторка показу від «Молодої Просвіти» у Богородчанах Тетяна Полюхович.
Італійка також розказала, як знайшла головних героїв.
Петро розповів нам багато з того, що він пам’ятав, тож ми одразу знали, що він є важливою ланкою наративу. І ще ми хотіли знайти героя, якого б можна було протиставити Петрові, більш динамічного та водночас цікавого – як персонажа для створення драматичного балансу, – каже Рубіні.
Втім, під час зйомок виникали й певні складнощі.
Заступник начальника франківської митниці потрапив у рубрику “Людина тижня”
Передусім, це культ авторитарності, досить примарний, і все ж. Хоча це не можна сказати про простих людей, які не мають прямого доступу до влади. Частіше з ними в нас утворювались дружні стосунки, з деким навіть, так би мовити, родинні, – говорить режисерка.
Документальне кіно покликане показати життя без прикрас, викликати роздуми. Так вважає і глядачка Зоряна Захарчишин.
На мою думку, документальне є найбільш щирим жанром кіно. Тут немає гриму, спецефектів, а показується правда і життя, якими вони є. Завдяки таким фільмам можна побачити красу життя, реальну життєву ситуацію і збагнути, чи ти йдеш у правильному напрямку, чи повернув не туди, – каже дівчина.
Авторка фільму, а також її асистент під час зйомок Андрій Воронов, подякували глядачам та організаторам за теплу атмосферу й покази у громадах. Люди були зворушені, ставили дуже багато запитань. Для них це нагода, надихнувшись фільмом, почати цікавитись корінням власної родини.
Франківський поліцейський освідчився коханій після повернення із ООС (ФОТО)
Надзвичайно важливо для мене бути тут і презентувати фільм. Особливо в такий спосіб мандрівних показів по невеликих громадах, поблизу місцевості, де знімалося кіно. Тож я вдячна за таку можливість, – каже Міколь Рубіні.
За програмою інших показів можна слідкувати на сторінці Мандрівного фестивалю Docudays UA на Прикарпатті у соціальних мережах.
