«Я був весь чорний. З вух, рота, носа —кров. Говорити не міг. Хлопці, коли мене побачили живого, почали плакати, — пригадує чоловік. — Вони ж бачили, як мене відкинуло в бункері. Думали, що я вже на тому світі. Та я й сам думаю, що вже там був».

Завтра міська рада має приймати бюджет на 2017 рік. Напередодні голосування «Репортер» дізнався, на що міська влада вирішила витратити гроші платників податків.

Днями Україною прогримів шокуючий випадок. Мати залишила двох малюків замкненими у квартирі на дев’ять днів. Даниїл, якому не виповнилося ще двох років, через шість днів помер від голоду. Коли дітей знайшли, у його сестрички Ані вже почали відмовляти внутрішні органи. Усі ці дев’ять днів діти плакали, намагалися вибратися, та ніхто з сусідів чи родичів не бив на сполох… Чи могло б таке статися у Франківську?

«Нам колись розповідали про дію нейтронної бомби, яка знищує все живе і залишає тільки будівлі. То там так і виглядало. Порожнє місто з залишками людської цивілізації, — каже Сергій Мельник. — У полях гриби повиростали з шапками, як відра. А стебла пшениці гнулися від ваги колосків. Такого я в житті не бачив».

Героїня цього матеріалу – одна з легендарних волонтерок. Без жодних статусів, будь-яких нагород і привілеїв вона два роки допомагає хлопцям на фронті.

Лише канцелярія апарату міськ­виконкому щорічно на обслуговування комп’ютерної техніки та папір витрачала понад 285 тис грн. «Якщо додати ще інші структурні підрозділи і комунальні підприємства, то, думаю, сума складе точно більше півмільйона гривень. Ці гроші можна спрямувати на більш суттєві речі, ніж порошки, папір і ксерокопіювання», – говорить програміст.

Заяви Дмитра Сідлярчука про відмивання мільйонів у Снятинському будинку-інтернаті закінчилися тим, що його просто підірвали на власному подвір’ї. Що ж насправді ховається за стінами скандального закладу для дітей-інвалідів?

Три роки минає з початку Революції Гідності. Майдан мав мільйони облич, голосів і персональних історій. Але час іде, навіть найяскравіші моменти губляться у буденній рутині, емоції притуплюються. Тому хочеться зібрати спогади, розповісти ще не розказані історії, аби пригадати себе такими ж натхненими, відважними, безкомпромісними. Навіщо? Щоб залишатись людьми.

один українець має з’їсти на рік 39 кг хліба житнього і 62 пшеничного, 4 кг макаронів і 9,4 кг борошна. З круп – найбільше рису, 2,5 кг. Ще 1,9 кг бобових, 95 кг картоплі, 28 кг капусти, 25 кг помідорів і т. д. 16 кг баштанних і 60 кг фруктів. Підсолодити життя можна 24 кг цукру і 13 кг кондитерки.

“Найгірше було, коли нас, полонених, в Луганську возили прибирати трупи, – пригадує Лелявський. – Бачив згорілі українські танки, наших загиблих солдат. Сприймав це як спокуту за якісь попередні провини, як випробовування і так себе заспокоював. І досі так думаю. Але той жах має закінчитись, ті випробування ми мусимо подолати».

“Ми робимо. Може, воно десь недолуге, ну то критикуйте! Але ми, на відміну від попередніх, рухаємось вперед”

У Франківську цілком серйозно взялися за ідею встановити пам’ятник шістдесятнику Опанасу Заливасі. Але от сім’я майстра – категорично проти.

«У нас тут багато таких хлопців, які продовжують воювати, хто з третьої хвилі мобілізації, хто з четвертої, як я, — каже Руслан з Чернівців. — І що з того, що відслужив, як сильно тягне назад?».

Усі думали, що після «досягнень» Януковича вразити Україну вже не вдасться. Але «постмайданне» чиновництво з важким завданням справилося блискуче

Леді – у вечірніх сукнях, із зачісками та макіяжем, кавалери – у костюмах з метеликами чи краватками. Усі святкові й радісні. В такій атмосфері сам мимоволі забуваєш, які труднощі люди на візках долають щодня.