Намагаючись врятуватися, загони бойовиків тікають із зони проведення АТО. Про це 11 серпня повідомили у прес-центрі антитерористичної операції.
Розмова вийшла короткою та сухою, без геройства і без паніки: «У всі часи жінки народжували, а чоловіки воювали, — сказав він. — І не треба робити з цього трагедії. Захищати свою землю — обов’язок чоловіка. Воювати не хочу, але якщо покличуть, то піду. Від долі не сховаєшся».
“Держава має обов’язок перед громадянами, має виконувати Конституцію. Наші обов’язки є обоюдними: я плачу податки й дотримуюся законів, відповідно держава повинна дбати про мене, незалежно чи вона у кризі, чи у військовому стані ще щось інше. А щодо перезавантаження, то я його щось не відчула, бо суди працюють дуже сумно”.
Навіть у цей важкий час, гумор допомагає та тримає всіх у тонусі. Люди шукають якогось світлого промінчика у найменшому фото, кумедних і зворушливих історіях від бійців, від їхніх рідних, друзів…
«Репортер» дослідив тонкощі волонтерського фронту на Прикарпатті. Як прикарпатці вбирають і годують своїх хлопців в АТО?
В один день мешканець смт Олексієво-Дружківки, що на Донеччині, став для односельців бандерівцем і був змушений тікати із рідного…
Медичний капелан із Долини отець Ігор Ліпчанський був одним із перших священиків, яких направили до Харківського військового госпіталю. Саме туди потрапляє більшість поранених українських вояків із зони АТО. Про роботу військового капелана, віру та війну, страх і силу духу він розповів «Репортеру».
«Наші хлопці там у пастці! Сепаратисти влаштували полювання на бандерівців із Прикарпаття!» – з такими докорами минулого тижня прийшли в Івано-Франківську ОДА жінки та матері військових із 5 батальйону територіальної оборони області. Жінок нескладно зрозуміти, адже ввечері перед тим хлопців під Амвросіївкою обстріляли, начальник штабу Юрій Баран загинув.
Втеча бойовиків зі Слов’янська для Донецька виявилася кошмаром. Як живеться людям? От що розповіли «Репортеру» самі донеччани.
Те, що поїздка буде важкою, стало зрозуміло, коли через 30 км від Коломиї вперше пробили колесо. Вже через кілька хвилин у мікроавтобус, який зупинився нам допомогти, влетіло БМВ. Обійшлося без жертв. Але в той момент мені хотілося забрати речі й повернутися до Коломиї. Друзі, знайомі, редактори видань не хотіли, аби я знову їхав на Донеччину, бо у квітні потрапив там у полон. Бандерівець, журналіст, «правосек». Живим мене тоді випустили тільки через широкий розголос…
Щойно на схід поїхав 5 батальйон територіальної оборони, під приціл уваги громадськості потрапив інший підрозділ – батальйон патрульно-постової служби спеціального призначення «Івано-Франківськ». Хлопцям ще форму не встигли пошити, а вже ширяться чутки, що їх відправляють в зону АТО. У народі кажуть, диму без вогню не буває. Аби дізнатися більше, «Репортер» похав у тренувальний табір.
До Криворівні, що на Верховинщині, приїздить багато туристів, аби помилуватися місцевими краєвидами, походити стежками Михайла Коцюбинського та його персонажів із «Тіней забутих предків». Також сюди їдуть за внутрішнім спокоєм і відповідями, котрі якось несвідомо у простій розмові можна отримати від місцевого священика – Івана Рибарука.
З 1 липня проїзд в івано-франківських автобусах зріс до 2,75 грн. Містяни зціпили зуби і стали вишукувати копійки, а найбільш оптимістичніші завмерли в очікуванні комфортніших умов перевезення. Коли ж вони будуть і чи будуть взагалі?
Ще з початку року, відколи стрибнула валюта, українці, які мають за плечима валютні кредити, почали бити на сполох. Відсилали листи до найвищих кабінетів, збирали мітинги, не раз пікетували Нацбанк, але на фоні інших проблем їхні відходять на задній план. Влада обіцяє помогти, але яким чином це зробити, поки що й сама не знає чи то знати не хоче.
У лютому цього року революційні події торкнулися й центрального ринку в Івано-Франківську. Тоді підприємці заручились підтримкою Самооборони та Правого сектору і намагалися змінити ринкове керівництво – мовляв, досить платити гроші бандитам. Ігоря Дутку, тодішнього директора ТзОВ «Торговий сервіс», орендаря ринку, навіть ставили на коліна й вимагали зізнатися, що брав хабарі. Чому ринок досі в руках місцевого «авторитета» Ігоря Халаменди? Чому підприємці бояться говорити?