«Страшно почути, що в дитини – аутизм», – каже Людмила Белей. Її обидва хлопці мають цей діагноз. Три роки тому вона заснувала ГО «Простір розвитку дітей», де нині допомагає дітям з аутизмом та їхнім батькам адаптуватися до життя. З кожним разом охочих проходити реабілітацію все більше і того приміщення, що є, вже не вистачає. А оренду більшого батьки просто не потягнуть.

Дізнайтеся про найважливіші події в історії Івано-Франківська/Станиславова 1925-1926 років.

Якось зустрілися, а він питає: «Юлька, чого ти не посміхаєшся? Я щасливий і ділюся цим щастям. Бери – в мене багато».

“У мистецтві завжди так: лише затверділим маразмом можна загострити звичайний маразм до рівня суспільного сприйняття. Й то не завжди”, – пише Єшкілєв.

На стадії будівництва покупці мають можливість перепланувати простір на свій смак і розсуд.

Молодим здоровим хлопцям, які ще й поводяться доволі хвацько, переконати кілька дівчат чи пару «ботанів» нескладно у будь-якій «дискусії». Тут і кулаків не треба. Залишається сподіватись, що до фізичних аргументів таки не дійде. Бо то вже геть інша відповідальність.

Франківські патрульні – люди тижня. В ніч на 1 квітня вони без жартів оперативно затримали 11 заїжджих хуліганів. «Гості» влаштували стрілянину в нічному клубі «Ельдорадо». Тепер п’ятеро з них у свідках, а шестеро – за ґратами…

У Франківську є тисячі будинків. Кожен із них має адресу, втім, це не єдиний спосіб ідентифікації. Деякі будівлі люди ще вирізняють за закладами, що в них містяться. І лише небагатьом спорудам пощастило отримати власні імена. То де ті будинки, і що означають їхні назви?

Донька українських емігрантів у США Квітка Цісик витратила на запис українських пісень чверть мільйона доларів – і подарувала їх українцям.

1923 Восени до Станиславова повернувся Андрій Палій. Він організував у місті філію української молочарської кооперації — «Маслосоюзу».

У 1915 році дивізія, яку ще називали Дикою, брала участь у захопленні Станиславова. Багатьох горців потім представили до нагород. Але тут виник казус.

Навесні у Франківську зійшов сніг, місцями асфальт, не встояли й фасади будинків. З відлигою посипалися штукатурка, ліпнина і навіть кавалки балконів. Добре, що обійшлося без жертв. Принаймні людських. Тим часом місто втрачає своє історичне лице.

Якщо раніше до фахівців треба було їхати кудись далеко, то зараз все під боком.

«Напевно, кожна жінка хоче бути на картинах, – каже Вікторія. – Але те, що я пішла в студію – поміняло моє життя пов­ністю. На краще».

В АТО Андрій пішов у липні 2014 року добровольцем, незважаючи на те, що в нього тільки народився син. Каже, тоді не задумувалися. Знали, що мусять йти, бо війна.