Франківець Іван (ім’я змінено) живе з ВІЛ уже сім років. Зараз йому 48, каже, коли дізнався про свій діагноз – шокованим не був. Рідні теж не здивувались, але поставилися з розумінням.
Його спосіб життя тоді не був зразковим: чоловік весь час або вживав наркотики, або заробляв / шукав на них гроші, зізнається – не завжди законно. Свій статус не афішує, але з «Репортером» говорить відверто, лиш просив не називати справжнє ім’я.
«Про діагноз мені сказали, коли був у лікарні. Медики тоді одразу знайшли привід, аби мене виписати, хоч мав лікуватися ще два тижні, – розповідає Іван. – Тоді я і без аналізів здогадувався, що хворий, лише не знав, чи в мене ВІЛ, чи вже СНІД. Лікарі до таких, як я, ставилися погано. Зараз трохи покращилось, я це бачу, бо щоразу в лікарні кажу, що маю ВІЛ, хоча і не мушу їх попереджати».
Чоловік перейшов з ін’єкційних наркотиків на замісну терапію, згодом взагалі відмовився від залежності. З часом став соцпрацівником у благодійному фонді «Захід Шанс», аби допомагати таким, як сам. Каже, йому свого часу дуже бракувало такої людини.
Читайте Франківці пройшли безкоштовний експрес-тест на ВІЛ (ФОТО)
У базі даних – жодних імен
«Ми – єдина така організація в області, – каже керівник благодійного фонду «Захід Шанс» Олександр Гринь. – Із простого – роздаємо групам ризику шприци, презервативи – аби люди не заражались. Складніше пояснити, чому це потрібно. Раніше на ВІЛ хворіли лише працівники секс-послуг, наркомани, геї, а зараз 50 % заражень – через незахищений секс».
За словами Гриня, у Європі з цією проблемою борються самі групи ризику. Вони створюють осередки, інформують людей, бо ж краще можуть пояснити, як цьому протидіяти. Тому за кордоном з ВІЛ проблем менше.
«Це те саме, що ми вже почали робити тут – залучати інфікованих до соціальної роботи, бо хто про це знає більше, ніж вони? – розповідає Олександр Гринь. – У роботі з групами ризику головне – говорити по-людськи, як рівний з рівним. Все анонімно, у нашій базі даних – жодних імен та особистих даних».
За його словами, на Прикарпатті досі дуже негативно ставляться до ВІЛ-інфікованих, бояться: кілька років тому вони проводили дослідження, тож Франківщина з цього приводу – одна з перших в Україні.
«Я би дуже хотів наголосити – люди добрі, це не передається через обійми, поцілунки, через повітря, – говорить Олександр. – Розказувала ВІЛ-позитивна жінка, яка жила у селі, що місцеві, коли дізнались про її статус, то переходили на інший бік вулиці, аби вона на них не дихала».
БФ «Захід Шанс» уже майже 10 років існують за гранти Глобального фонду, від влади не отримують нічого, добре, що хоча б підтримуючу терапію тепер закуповують за державний кошт.
«Минулого року БФ Міжнародний Альянс нам дав мобільну амбулаторію, тепер працюємо і в області, – додає Гринь. – Стали виявляти більше хворих, лише торік – 45 нових випадків, із них 22 – геї. Був випадок, коли ми в такого виявили ВІЛ, чоловік пішов у центр СНІДУ, а йому там нотації читали. І він більше туди не пішов, і не піде, а вони ж один з одним спілкуються, переказують. Наші люди мають брак освіти у цих питаннях, через це і проблеми».
Помирають не від хвороби
«До нас приходить людина, при ній беремо краплю крові і капаємо на тест, додаємо розчинник і за 15 хвилин є результат, – розповідає лікар-інфекціоніст Сергій Федорків. – Якщо позитивний, то перевіряємо тестом іншої фірми, якщо і там позитивний – радимо звернутись у центр СНІДу, де людина стає на облік та отримує терапію. Головне – добитися від пацієнта відповідальності, аби він розумів, чому має це приймати».
За словами Федорківа, всі препарати безкоштовні. Терапію підбирають особисто, важливо пити ліки регулярно, якщо пропускати – вірус мутує, стає стійким до лікування. Якщо ж лікуватись відповідально, то препарат зупиняє хворобу на тій стадії, на якій вона є. Загалом стадій є чотири.
Читайте Статус не вбиває: історії франківців, які живуть з ВІЛ
Перша минає безсимптомно. На другій людина втрачає 10 % ваги, часто має застуди, які довго не минають, переходять у пневмонію. На третій порушення імунітету настільки сильні, що до людини чіпляються майже всі інфекції, які є навколо. Четверта – СНІД, до того часу в організмі накопичуються інші хвороби, і лікарі вже й без аналізів розуміють, від чого страждає пацієнт.
«Коли хворий приймає препарат, то через якийсь час взагалі перестає бути заразним, наприклад, під наглядом у інфікованої матері може народитися здорова дитина», – каже Сергій Федорків.
Лікар додає, якщо після незахищеного сексу людина підозрює, що могла заразитись – потрібно прийти у будь-яку інфекційну лікарню чи центр СНІДу та взяти профілактичну терапію, яку слід почати приймати у перші 72 години, тоді зараження не буде.
На Прикарпатті на початок минулого року було приблизно 1600 хворих на ВІЛ, 926 із них – під наглядом, терапію отримують 692 людини, у 548 вірус у крові не виявляється, вони не заразні.
«За рік кількість тих, хто приймає терапію, зросла вдвічі, це хороша динаміка, – говорить Сергій Федорків. – В Україні кожен четвертий ВІЛ-інфікований не знає про свій діагноз, але ж хвороба існує. Торік на Прикарпатті від СНІДу померло 52 людини».
За словами лікаря, за кордоном тестування на ВІЛ більш поширене, там у пам’яті багатьох є те, як люди помирали від СНІДу, а в нас не було такого, про це не говорили – то все «за парканом». Зараз це давно серед нас, помирають не від хвороби, а від страху і дискримінації, бо не звертаються, не лікують. Можливо тому в Європі ця проблема зараз стоїть не так гостро, і вони допомагають іншим країнам.
