На цьому магічному інструменті грали непрості люди. Такі ж його і вміли робити.
У Каїрі туристів на вулицях практично немає, тому місцеві дуже радіють, коли бачать приїжджого. Це як флешмоб – кожен має сказати «Ласкаво просимо до Єгипту»
У двадцятих-тридцятих роках ХХ століття цукерня Володимира Скурта на початку Мазепи була культовим місцем. За тістечками, тортами й смачнючим морозивом вишиковувалися довжелезні черги, а чоловіки мріяли знайти дружину, аби пекла смаколики «такі самі, як у Скрута».
Франківчанка Юлія Бучинська, мати шестирічної Марійки, виявила у доньки педикульоз, а по-простому – воші. Каже, у XXI столітті найменше сподівалася на такий діагноз у своєї дитини. Та й видимих симптомів геть не було.
У селі Ловаги Рожнятівського району восени минулого року оселилися зо два десятки страусів. Ферму заснував атовець Сергій Швець з рідними.
На лікування шестирічної Христинки передали понад 78 тисяч грн: 40 тисяч з торгівлі й 38 тисяч зі скриньок.
Колись на Грушевського, 9 стояв двоповерховий будинок. На старих поштівках можна розібрати вивіску «Римська лазня», яку тут відкрили у другий половині ХІХ століття. Особливістю закладу була помірна температура й висока вологість.
Кайтан Айваз (Гайваз) народився 1771 року (в інших джерелах – 1765 або 1766) у Станиславові у вірменській міщанській родині, яка прибула до Галичини з Туреччини у другій половині XVII століття.
«Наша сильна сторона – ми завжди були центром ужиткового мистецтва, – говорить міський голова. – Усі видатні майстри – Шкрібляки, Корпанюки, Бахматюки, Девдюки, інші – з Косова…”
У випускників перспектив – море: від роботи у медзакладах до приватних структур – і як найманцем, і як засновником реабілітаційного центру.
Усе просто: випив – не лізь у воду, не вмієш плавати – не лізь у воду, бачиш знак «Купатися заборонено» – не лізь. А головне – пильнуйте дітей.
Люди на вулицях Франківська поділяються на приїжджих, мешканців і корінних «станиславчиків». Спробуйте на зупинці спитати: «який пижик їде до готелю Україна»? Той, хто відповість, живе тут давно,
У просторі української культури (доволі вузькому й недофінансованому, до речі) конкуруючі зграйки насипають на вентилятор не гірше за партійних ботів.
Роман хвилюється, перескакує з одного на інше, часто робить паузи, забуває, про що говорив. Постійно розвертається до дружини. Здається, вона без слів усе розуміє, підказує, доповнює.
«Є учасники, як приїздять, аби суто позмагатися за призи, але більшість їде отримати кайф від ходіння горами, відкрити для себе нові місця, – говорить Чепіль. – Тут район дикий, туристами не освоєний».