Починається новий рік. Не варто шкодувати за минулим, зациклюватися на негараздах, а тим більше — забувати добро. Сподіваємося, що майбутнє таки буде світлим. Звісно, якщо ми зробимо для цього все, що в наших силах.
У Калуші й досі триває смертельна боротьба. Раз на тиждень, щосуботи. Це гра, називається вона — «Криївка». Два роки тому в місті започаткували її серед молоді. Всі знають про забавку «Мафія», а тут їй додали українського колориту — вираховують енкаведистів.
Юний Цезар, Микита зі своє подружкою Алісою, сварлива парочка — Федір та Фея — і ще купка їхніх товаришів по нещастю. Всі вони живуть у Галицькому центрі реабілітації диких тварин. Аби познайомитися та розпитати, як зимується, «Репортер» напросився у гості.
«Читаємо та малюємо разом зі святим Миколаєм» — під такою назвою пройшла годинка-сюрприз у бібліотеці-філії № 5 івано-франківської міської централізованої бібліотечної системи (МЦБС). На сьогодні це єдина бібліотека у мікрорайоні Пасічна та й та тимчасово міститься у маленькій кімнатці на Галицькій, 100, у приміщенні ЖЕО № 5. До серпня цього року бібліотекарі орендували три кімнати в дитячому садочку № 36 на Целевича, але потім були змушені звідти переїхати.
Щонеділі та суботи, у мороз чи сонце, у невеличкій каплиці посеред Меморіального скверу завжди йде відправа. Там за кращу долю України молиться отець Василь Шешурак. Цей священик свого часу відсидів у таборах Воркути разом із вищим духовенством УГКЦ. Там серед баракових нар його вчили богословських наук.
Настала зима, отже тепло опинилося в дефіциті — і на вулиці, і в квартирах. Але якщо у вашому помешканні холодніше за +19°, то це ще не означає, що винні лише комунальники. Адже справжній ґазда завжди знає, що робити, аби в хаті було тепліше.
Історико-краєзнавче об’єднання «Моє місто» та видавництво «Лілея-НВ» потішили шанувальників минулого Станиславова новим виданням. Цього разу — автобіографічна книга Юрія Мозіля «Записки в’язня Станиславівської тюрми».
У кожного з нас, певно, є хоча б одна в’язана річ — шапка, шалик, рукавички… Але чи бачили ви в’язані ікони? Скажете, надто складно, та й узагалі, кому таке прийде у голову? А от і прийшло. Франківчанка Надія Соломко додумалася до цього уже будучи на пенсії, за 12 років вив’язала десь з чотири десятки ікон і навіть отримала патент на свій винахід.
Ця тема виникла, як часто буває в «Репортері» з читацької рубрики запитань. «Я регулярно їжджу міськими автобусами, плачу по дві гривні, та ніколи жоден водій не давав мені квитка, — каже пані Наталія, менеджер. — А якщо раптом станеться аварія і я травмуюся — хто й на якій підставі відшкодує мені витрати на лікування?». Запитання ніби й простеньке, а довелося робити ціле розслідування.
Якщо колись ви побачите групу чоловіків у камуфляжі, з телескопами на плечах, серед міста чи в його темних околицях, не лякайтеся. Вони безпечні, розумні, а ще — справжні романтики, бо закохані у нічне небо. Це все учасники астрономічного клубу «Юпітер», який більше року діє в Івано-Франківську.
Ця організація вже другий рік діє у Городенці, при районній бібліотеці імені Леся Мартовича. «Ти — не одна» — табличка на дверях привернула понад 70 самотніх, розчарованих у житті жінок і дала їм надію.
Аж гарячий, важкий і трохи колючий. У Карпатах їх і нині роблять майже прадідівськими методами, і тільки такий ліжник є помічним на здоров’я та настрій. Секрети ліжникарства найкраще знають у столиці цього промислу — в косівському Яворові.
Ці книжечки можна знайти у будь-якій франківській книгарні — дивовижні й водночас прості історії жінок, в яких можна упізнати себе, маму, подругу… Вони полюбилися вже не одному читачу. Та мало хто знає, що пише їх звичайна жінка із долинського села Оболоні, яка вже вийшла на пенсію.
Іванофранківець Сергій Подболотний три роки тому поїхав до Шанхаю (Китай). У шаленому русі китайського мегаполісу він і сьогодні почуває себе доволі комфортно, як удома. Сергій відкрив там студію танцю та викладає китайцям танго.