З жовтня 2014 року Краматорськ є офіційним адміністративним центром Донецької області.
Як не дивно, але саме війна дала поштовх до розвитку колишньому райцентру, життя якого раніше було зосереджено переважно навколо машинобудівних підприємств, пише «Репортер».
«Вот, после войны…»
Краматорськ, неділя, восьма ранку. На вулиці тепло, але доволі похмуро. Дуже хочеться кави. В очі одразу ж кидається яскравий банер на стіні кіоску: «яйцо кофе квас мороженое». Не ризикнули…
На стоянці таксі на зустріч прямує кремезний чоловік із вітанням:
«Доброе утро, молодые люди». Люб’язно поскладав валізи в багажник і, коли ми вже всілися, спитав: «Куда едем?».
Весь шлях від вокзалу до центру проходить повз промислові зони: труби, відвали, типові паркани.
«Отсюда до Донецка – 100 километров. К ближайшему блокпосту километров 40. Если надо, могу отвезти», – пропонує таксист.
«Куди? В Донецьк? Ні, дякуємо. І часто ви туди їздите?».
«Приходится. У людей там родственники остались. Надо ж им как-то добираться», – відповів чоловік, мовляв, нічого дивного.
Але далеко не всі місцеві мешканці ставляться до окупації аж так спокійно. Люди з власного досвіду знають, як жити під обстрілами. Краматорськ три місяці – з 12 квітня по 5 липня 2014 року – був під контролем бойовиків із самопроголошеної ДНР. Крім того, 10 лютого 2015 року, коли люди почали потрохи оговтуватись, терористи обстріляли місто з реактивних систем залпового вогню «Смерч» (за іншими даними – «Торнадо»). Загинули 17 людей, 64 були поранені. Про це нині нагадує Меморіал пам’яті жертв обстрілу. На ньому є слова: «Скільки людей ще має загинути?».
«Ми переїхали сюди з Горлівки у серпні 2014 року, – розповідає журналістка «UA:Донбас» Олександра Папіна – Приїхали з дітьми в незнайоме місто серед ночі. Але тоді було не страшно, ми сподівалися, що скоро повернемось додому. Та й здавалося, що гірше вже не може бути. А зараз ми знаємо, що гірше може бути. І дуже боїмося якихось «особливих статусів», амністії. Хоч навіть тут, у Краматорську, коли спілкуєшся з місцевими, то можна почути: «Вот, после войны…». Тобто війна для них вже закінчилася. А є люди, які навіть у побуті перейшли на українську мову. Ми з чоловіком теж намагаємось говорити вдома українською, але коли звідусіль чуєш російську, то відповідаєш автоматично».
Культурна деокупація
Абстрагуватися від «русского мира» Олександрі допомагає громадська робота. Нині вона є кураторкою мистецького напрямку громадської організації «Фонд розвитку громади». Зокрема відповідає за організацію літературно-мистецького фестивалю «Кальміюс» – назву взяли від відомого донецького альманаху.
«У 2016 році в нас з колегами виникла ідея провести літературний конкурс, щоб довести, в першу чергу собі, що Донеччина та Луганщина – це Україна, а ніяка не Новоросія, – каже Олександра. – За умовами участь у конкурсі могли взяти лише вихідці з Донеччини та Луганщини. Також твори мали бути написані українською. Тоді ми отримали майже 200 заявок. Коли ж конкурс був на фінальній стадії, зрозуміли, що церемонією нагородження фіналістів не обійдеться. І так вийшов повноцінний літературний фестиваль з різноплановими заходами. Приїхали «Сестри Тельнюк» у супроводі симфонічного оркестру Луганської облфілармонії з програмами «Повертайся живим» та «Мій Шевченко», музичний гурт ЯгОди та JoryjKłoc. Письменники – Олена Стяжкіна, Олексій Чупа, Вікторія Амеліна, Сергій Пантюк, Дара Корній та інші».
Цьогоріч фестиваль відбудеться вже вчетверте. Його проведуть 4-10 листопада. Заходи будуть не лише в Краматорську, а й в сусідніх містах – Покровському, Костянтинівці, Слов’янську, Дружківці. Тема фесту – свобода в умовах несвободи.
«Головна мета фестивалю – це культурна деокупація. І ми віримо, що скоро наш фестиваль відбудеться вже у звільненому Донецьку», – каже Олександра Папіна.
Від старого до малого
Взагалі у Краматорську дуже багато громадських організацій. І хоча працюють вони в різних напрямках, та мають одну спільну мету – зробити місто кращим. На головній площі міста – площі Миру – ми зустріли керівника ГО «Фонд розвитку громади» Станіслава Черногора.
«Періодично нас, звісно, хвалять, але в більшості випадків сварять», – жартує він та розповідає, що організація працює здебільшого з переселенцями та людьми похилого віку.
«У нас є Центр місцевої активності «Старе місто», який ми б хотіли розвивати, – каже Станіслав. – На жаль, проблема самотності торкається всіх людей похилого віку».
За його словами, «Старе місто» створили у 2016 році для інтеграції переселенців у громаду Краматорська. Але так вийшло, що на зустрічі, які відбувалися в робочий час, потрапляли здебільшого пенсіонери. Тепер на зустрічі до стареньких запрошують представників Пенсійного фонду, Управління праці, медиків, банківських працівників, екологів. Вони відповідають на особисті запитання та розповідають про нюанси реформ, дають корисні поради, навчають спілкуванню з різними структурами.
«Ми почали співпрацювати з людьми, які погано чують: тепер усі майстер-класи та зустрічі дублюються ще жестовою мовою, – говорить Черногор. – Також у нас є соціальна майстерня IzLent, де люди похилого віку та люди з інвалідністю займаються рукоділлям. А ще є «консультаційне бюро», де консультують переселенців і місцевих абсолютно по всіх питаннях. Можуть порадити, де кота каструвати, допоможуть отримати закордонний паспорт або ж нададуть психологічну допомогу».
Креативний простір Free UA на початку 2016 року створила ГО «Українська асоціація фрілансерів». Як розповідає адміністраторка коворкінгу Юлія Ледник, вони займаються розвитком малого та середнього бізнесу, навчанням фрілансерів, проводять тренінги з саморозвитку.
«Ми робимо акцент на роботі з молоддю, – розповідає Юля. – От, нещодавно стартував проєкт FreeKids Social Academy. Є в нас проєкт Time4Kids – дитяча телестудія, працює IT-школа, фотошкола. Також працюємо з людьми, які постраждали від конфлікту…».
Головний тренер проєкту FreeKids Social Academy Дмитро Кононов вчить дітей створювати соціальні ролики, починаючи від написання сценарію і закінчуючи монтажем.
«Діти в нас вивчають і ази журналістики, і операторського мистецтва, – каже Дмитро. – Але особливість проєкту в тому, що наші учні створюють новини – так, я це бачать вони, а не дорослі».
Насправді у Free UA дуже затишно. Туди можна зайти просто випити кави, підзарядити телефон, попрацювати. А на вихідні ще й в «Мафію» запрошують пограти.
Нині Краматорськ розвивається, стає кращим, безпечнішим. Дуже тішить, що в розмові люди переходять на українську мову. Хоча страшенно дратує російськомовна реклама, якою насичені вулиці. Але то таке, питання часу.
Авторка: Ірина Гаврилюк
Проєкт «Свої» реалізується
за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.