Справджується мала циклічна обіцянка часу і людям начхати на темні пророцтва про майбутнє. Вони уточнюють: «про далеке майбутнє». Хоча, насправді, воно не таке вже й далеке.

Знайомий доцент-гуманітарій бідкається: «Капець науці настає!». Ну, це він, зрозуміло, не про світову науку, а про те, що вважається за таку в Україні. А далі теревенить про фінансування та згадує «старі-добрі часи». Коли з державного «верху» лився нескінченний грошовий потік.

Там, у Путіна, самозвані «експерти» та клікуші-полонські пишуть пасквілі на фільм «Матильда», якого ще не встигли змонтувати. Тут, у нас, називають «антихристиянським» мистецький об’єкт, котрий ще не споруджений…

У травмованих суспільствах всі підпільники й партизани. І якщо ви зустрічаєте людину, котра говорить невиразно та погано артикулює слова, то це не завжди проблеми мовного апарату. Радше ваш співрозмовник підозрює, що ви його записуєте.

Художник, музикант Ярема Стецик розповів «Репортеру» про творчість, Бога та фестиваль «Вгору серця», до організації якого він активно долучається.

Люди зриваються і йдуть на заклик. Підставляють босі обличчя під вітри історії. Але минає день, минає ніч і ще багато чого минає. Злими і розчарованими повертаються люди. А дехто не повертається зовсім…

Система контролю трошки попчихала та й повернулася до звичного режиму «влади начальників».

Якщо плітка-вірус набуває популярності, вона вмонтовує свою смердючу «РНК» у світоглядну картину мільйонів людей. Вона змушує невдах відчувати запахи реваншу і помсти, вона змушує сильних опускати руки, а цілі народи – відступати від омріяної мети за день до перемоги.

Усі вони кілька разів на тиждень – і в сніг, і в сонце – варять здоровенні каструлі їжі, чаю та влаштовують обіди просто…

Наступного дня після того, як у Франківську підпалили СБУ, натовп зібрався штурмувати будівлю податкової. Пригадую, тоді на Незалежності зібралося десь близько тисячі народу. Навіть на першій погляд, туди стяглася специфічна публіка

«Наразі є моя однозначна позиція, щоб незворотні процеси у місті щодо збереження культурної спадщини не відбулися»

За даними українських правозахисників, на сьогодні у полоні бойовиків на Донбасі перебувають 118 заручників. Це не лише українські бійці, а й цивільні. Крім того, ніхто не може з точністю сказати, скільки політв’язнів утримується на території Росії. На жаль, попри всі Мінські домовленості, цих людей ніхто відпускати не поспішає, а ЄС вкотре висловлює стурбованість.

Якщо людина не вірить в Бога або навіть сумнівається в його існуванні, їй загрожує те, що називають «граничним сирітством». Адже земні батьки не вічні. Рано чи пізно вони залишають нас на самоті в цьому добряче травмованому світі…

Хороша колонка.

До влади можна ставитися в різний спосіб. Можна байдуже, перепитуючи, хто там тепер президент і чи є в уряді міністр у справах псів і котів. Можна, мітингуючи проти свавілля ментів, одночасно бачити себе у снах в поліцейській формі. Можна жити махновщиною, відкидаючи кожне насилля над особистістю. Можна навіть любити владу за приємну посмішку на білборді.

«Треба дивитися, що і як робив конкретний кандидат, його партія, колеги в інших округах. Будемо судити за ділами, а не балачками».