“Можна сказати, що брехня є невід’ємною складовою земної цивілізації, – пише Єшкілєв. – Заберіть брехню і цивілізація потоне у хвилях ненависті, розчарувань і демотивацій”.

“Мешканці Галичини й Волині, втім, до «українців сьогоднішніх» не належать. Та й до Майдану стосунку не мають. Чи я знову щось перекрутив?” – пише Андрухович.

Вибір професії –правдоподібно, улюбленої, потрібної людям, єдиної на ціле життя, аж поки смерть не розлучить нас – подавався як головний життєвий вибір, набагато вагоміший, ніж вибір подружній.

В недавньому польському законі є, звісно, й здорове зерно – це заборона вживати «польські концентраційні табори смерті». Бо які ж вони польські?

Я за те, щоб з культурного простору не викидали жодних речей, які там присутні. Булгаков, Цой та Висоцький – це частина російської культури, що не обов’язково означає «русский мир».

3 лютого, виповнюється 85 років з дня народження Романа Корогодського. Збірку спогадів про нього саме готують у видавництві «Дух і літера», і я з нетерпінням її чекаю.

Багато хто з нас все ще думає, що його маленькі смішні таємниці нікому не відомі. Й що офіґенно довгий пароль, складений аж з двох адрес електронної пошти, ніхто не в силах зламати. Єдине, що вас береже – це те, що ви з вашими таємницями нікому не потрібні.

На першому курсі університету нам, сімнадцятирічним випускникам міських шкіл, для яких вступ в університет був першим усвідомленим вибором – незважаючи на те, чи він був власним, чи вибором вибору батьків – одногрупники, які стали студентами після служби у війську, здавалися людьми іншої породи.

 Ми ще довго будемо вихаркувати з себе русскій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних…

“Є таке чорне припущення: все навколо нас поступово перетворюють на ідеальне місце злочину, – каже Єшкілєв. – На місце, де немає «якісних свідків», себто, людей з ясним розумом, критичним мисленням і незалежною позицією”.

Не пощастити з місцем може навіть у літаку. І навіть якщо летиш «Люфтганзою». Зрештою, авіалінії тут радше ні до чого. Вони невинні. Але моє двогодинне занурення в перекладений рідною мовою захопливий іспанський роман опиняється під загрозою

“У кожному суспільстві завжди присутні принаймні три типологічні групи (їх, звичайно, більше), які не потрапляють до жодного узагальнення. Це гіперчутливі, ті, що поза межами болю, і щасливі просвітлені”, – пише Прохасько.

Дев’ять поверхів, насичених застояними запахами кочового побуту й не менш застояними енергіями незліченних зустрічей, злягань, бійок і зрад.

Українські, вони ж російськомовні (чи просто – російські?), медіа завжди вирізнялися бездоганною обізнаністю в українській культурі, а надто сучасній.

Книжок, які я заборонив собі навіть спробувати почитати, є досить багато. Перші у цьому списку «Алі Баба і сорок розбійників», «У пустелі і пущі», «Брати Лев’яче Серце»…