Понад десять років тому я вперше за багато років перед тим і востаннє за всі роки після того прожив так довго поза домом.

Окрилений уже згадуваною промовою польського прем’єра, я вирішив погортати львівську пресу за кілька років.

“Зрештою, можна гордо начхати на базовий рівень. Піти у відрив і будувати міста на деревах. Але життя складається так, що рано чи пізно прийдуть лісоруби”, – пише Єшкілєв.

У судовій новині, що її публікує відоме інтернет-видання, мені впадає в око доволі дивний зворот. «Адже в Росії розуміли, – каже російський екс-депутат, а нині важливий свідок у процесі Януковича, – що Україною керують під засобом сімейних зв’язків і інтересів»…

Сего хотє усі люде… В такому разі психічне здоров’я – себто колективне щастя – спільноти залежить передовсім не від можливостей, а від ясності, неприхованості намірів і прагнень.

Колишній чемпіон України з біатлону, він, здається, і нині біжить якусь свою трасу, час від часу відстрілюючись від недругів. В об’єктиві “Репортера” – ректор Івано-Франківського національного медичного університету Микола Рожко.

Так склалося, що я дуже багато завдячую польській культурі і польській мові, через яку запізнався з безліччю класичних творів, яких у нас в той час, та ще й досі, не переклали.

У самотності є свої переваги, доведені науковцями.

За останні кілька століть поляки були в не набагато кращому стані, ніж українці. Німці та росіяни били та гнітили їх постійно. Історія величі Польщі пов’язана з поразками як зі Сходу, так і з Заходу. І єдині, з ким поляки мали більш-менш якийсь паритет по взаємному биттю, то це з такими самими битими українцями.

Намагаючись придушити зло, ми породжуємо нове зло. На наших очах відбувається саморуйнування держави. Ця теза доречна сьогодні, була доречною місяць тому і, на жаль, цілком ймовірно, буде доречною місяць згодом.

Відчуваю, що у нас є спільна хвороба – ми втрачаємо сенси. Це нас страшенно дратує і доводить майже до якоїсь фізичної реакції. Тому почати читати потрібно хоча б тому, щоби позбутися стану роздратованості.

“Можна сказати, що брехня є невід’ємною складовою земної цивілізації, – пише Єшкілєв. – Заберіть брехню і цивілізація потоне у хвилях ненависті, розчарувань і демотивацій”.

“Мешканці Галичини й Волині, втім, до «українців сьогоднішніх» не належать. Та й до Майдану стосунку не мають. Чи я знову щось перекрутив?” – пише Андрухович.

Вибір професії –правдоподібно, улюбленої, потрібної людям, єдиної на ціле життя, аж поки смерть не розлучить нас – подавався як головний життєвий вибір, набагато вагоміший, ніж вибір подружній.

В недавньому польському законі є, звісно, й здорове зерно – це заборона вживати «польські концентраційні табори смерті». Бо які ж вони польські?