Якби молодість уміла, якби старість силу мала… Дзядзьові з кількасот французьких прислів’їв, збірку яких я подарував йому на сімдесятивосьмиріччя, якраз це сподобалося і запам’яталося найбільше.

Це дуже милий сценарний трюк. Пообіцяв – і відразу зробив. Гідний поворот для новорічного звернення коміка. Правда, все одно залишається незрозумілим, навіщо він при цьому йде в президенти.

“Вони завжди будуть незадоволені. Це невиправні мушки-зрадофіли, які ніколи не будуть щасливими. Для них безвіз – ніщо, булька з носа, бо вони й так не мають грошей, щоб кудись поїхати. І не будуть мати, бо приросли до свого кривого крісла і не рипнуться”, – пише Винничук.

Нам підсовують під українською обгорткою той самий російський продукт, ті самі фльми, але під грифом «Україна», пише Винничук.

Декада, що йде за зимовим сонцестоянням – найкращий час для гадань. Та й кольори у свині небуденні – золото і залізо, кольори деспотів та імперій.

То був час, коли європейці відкривали для себе Україну. Різними способами, на різних рівнях.

“У цьому і полягає головна проблема. Український обиватель не утримує політичні партії – в тій же мірі, в якій не платить за контент. Тому шукати гроші політикам і ЗМІ доводиться в інших місцях”

“Ага, от і вилізло шило з мішка – «вертикаль влади». А також «несподівані зміни» в ній. Втюхування стає очевиднішим і відвертішим”, – пише Андрухович.

“Здається, в нас воєнний стан. Ні, не там, де я живу, бо наш реґіон не межує з Росією. Межувати з Росією – це воєнний стан”, – пише Андрухович.

Якщо в мистецтві запровадити диктатуру, то придворні пануватимуть над незалежними, угодовці над новаторами та врешті-решт усе виродиться у недоречну монументальність і пафосний несмак.

Коли ви зустрічаєте людину, що прагне радикально змінити існуючий порядок речей, будьте певні – перед вами чудовисько. Монстр, що маскує свою ненависть до світу радикальними ідеями або всеохоплюючим цинізмом.

Місцевий дяк просвітив бідолаху-кур’єра, що загадкове бл. на посилці означає не «блатний» (як і не «блакитний»), а «блаженний».

У цій теперішній українській залізниці попросту якісь ідіоти – думаю я, дивлячись на прикінцеворічні завали з квитками, бронюванням, касами, інтернетом.

Кожної миті з порожнечі може висунутися таємнича рука й накреслити на стіні щось пророче. Адже у фарра є ще одна особливість. Його можна втратити.

Юрій Андрухович: “В неї з Путіном єдиний лексикон. Обоє любили групу «Кіно». Слухали, чекали перемен. І от щастя – дочекалися!”