Наша карамельно-цукеркова історія нічому не вчить, бо цукерка не для поживи, а для катуляння в писку. Тому й продовжують катулятися в наших писках народні герої, які народними стали через нестримне бажання бачити героя там, де героїзмом і не пахло.
Галина Петросаняк: Галицькі німці
Галицькі німці видають чимало книжок, покажчиків, брошур, фотоальбомів з найцікавішими старими фотографіями з Галичини, збірники пісень і віршів, словники діалектів, розвідок про художників і їхні твори тощо.
Юрій Андрухович: Посади й засади
“Незайве з мого боку уточнення: ОПУ – це Офіс Президента України. Коли Зеленський позбудеться влади, цю контору знову перейменують, але поки що вона зоветься саме так”, – пише Андрухович.
Тарас Прохасько: Вони посеред нас
“В останні шкільні роки він зрозумів, що може бути будь-ким, але не хоче бути ніким із можливих. Для таких є один шлях – воїн. Щоби не марудитися ціле життя воїном у іншій личині, зробив правильний вибір – стати військовим”, – розповідає Прохасько
Максим Карпаш: Концерт – як атрибут державного свята
“Моя восьмирічна донька вперше нічого не спитала, і це, напевно, добре. Бо ж як, не порушуючи моральних норм, пояснити дитині зв’язок «шльопків» і свята Незалежності?” – пише Карпаш.
Юрій Винничук: Наш корабель черкає дно
“Здавалося б, сучасна епоха мала демонструвати набагато вищий рівень розвою культури, аніж минула, однак усе навпаки. Те, що маємо зараз, – це жалюгідні руїни того, що колись було”, – пише Винничук.
Ярослав Яцишин: «Місто мусить вміти заробляти гроші»
“В новій міськраді має бути кістяк із бізнесменів, які вміють заробляти й рахувати гроші. Це дозволить заводити в місто додаткові кошти й контролювати, чи ефективно вони використовуються”
Юрій Андрухович: Садгора, 1983 – 2020
Колись, через багато років після служби у війську, в іншому житті та світі, я написав про Садгору, що «провмирав там шість найжахніших місяців». Такого слова – «провмирати» – в мові немає, це семантичний дисонанс. Можна вмирати, а можна і прожити. Провмирати – щось таке, ніби жити, з дня на день умираючи, але не вмерти. Хоч і це пояснення не цілком точне.
Тарас Прохасько: Життя з ідіотом повне…
На середньому балконі живе Зіна. Уже сорок років життя нашого спільного подвір’я є стаціонарним театром одного актора – Зіни. Її привіз сюди з Росії бідолашний галичанин, який влюбився у щось небачене. Вона дійсно видатна – енергійна, нахабна, зверхня, говірка і дуже у тренді. Вона любить протистояння. Вона завжди наїжджає. Вона постійно відстоює свої права і додатково бореться за справедливість.
Максим Карпаш: Живе Білорусь!
Виглядає, що білоруси проскочили нашу «помаранчеву» фазу та перейшли одразу до Революції Гідності. Цілком можливо, вони й нам ще покажуть шлях до наступних соціальних змін.
Юрій Андрухович: Майданутий
“Майданутий – це діагноз білоруського людожера. Він по-своєму інвалід Майдану, бо це – його невиліковна психічна травма, його розлад, істерія, паніка”, – пише Юрій Андрухович.
Максим Карпаш: Як вчити англійську із задоволенням
“Не звертайте увагу на граматику. Тепер бачу парадокс – рідну мову ми вчимо з пеленок, у 6-7 років вже непогано нею володіємо, а граматику починаємо вже у школі”, – пише Карпаш.
На Прикарпатті територіальні виборчі комісії провели перші засідання
В Івано-Франківській області обласна, районні та міські територіально виборчі комісії провели перші засідання. Щоправда, деякі члени ТВК на них не прийшли
Юрій Винничук: Струмки, що поять мову
Перед війною література на українських діалектах ледь жевріла. За совєтів видати книжку не літературною мовою було просто неможливо. Тому все, що з’явилося, з’явилося за Австрії та за Польщі. Правда, польський уряд ставив собі за мету полонізувати Лемківщину: закривав школи, забороняв пресу, переслідував галичан, які намагалися навертати лемків на українство.
Юрій Винничук: Тотальна українізація або смерть
“Ми не повинні озиратися на думки усіх тих телепнів, які сформувалися в совку і яким від виконання гімну віє совком і комсомолом”, – пише Винничук.