“Якась наївна віра у Парнас, чи то в Прованс — але рушала гори! Отак ми йшли, немов сліпі у море – ти, і я, і всі навколо нас”, – пише Андрухович.

“Щороку у вітаннях чую, що «рік був непростим / складним / виснажливим». З одного боку, це просто штамп, а з іншого – зазвичай так говорять, аби виправдати власні помилки”, – пише Карпаш.

“Як на мене – вся оця пурга (чи тєлєга, чи осяяння) звучить дуже-дуже оптимістично і життєствердно”, – пише Прохасько.

Українська система наразі у скруті. Разом із тим, зі слів очільників від освіти, чуємо про її високий, чи не світовий, рівень, про вагомі наукові досягнення та прориви. Чуємо багато чого іншого – вислови явно списані з методичок радянської доби. Та без визнання проблеми перейти до її вирішення неможливо.

Замилувані красою Події, КБМ уже збиралися вклонитися новонародженому з породіллею та й піти собі статечно куди йшли, як зненацька трапилося що трапилося.

“Це залишається назавжди, ніби притча про вічно обманутих. Він сказав їй: «Тобі личить моє кохання» – і провістив золотий вік”, – пише Андрухович.

Останнім часом донька почала питати, скільки у мене сьогодні було зум-дзвінків. Тож я звернув увагу, що дедалі більше часу проводжу в онлайн зустрічах, не враховуючи навчання.

“Зустрічати Новий 1972 рік на запрошення двох гарних дівчат я приїхав до Львова з поетом Іваном Іовим. Обоє ми були вбрані в гуцульські сардаки, й коли гуляли містом, на нас усі зглядалися”.

Бабця казала, що найбільшим гріхом системи є брехня. І категорично заперечувала радянські ЗМІ не тільки перед обідом, пише Прохасько.

Моєю фавориткою стала радіола. Десь у моєму досвідомому віці батьки спромоглися на придбання «Комети» – гадаю, то була модель 1962 року, пише Андрухович.

Моральність міста над Полтвою стала тривожити галицьке суспільство лише на початку ХХ сторіччя. Перед тим ця моральність ховалася за напівпрозорими фіраночками.

“Поки московські кадебістські архіви не будуть відкриті, а це може бути після краху путінського режиму, або ніколи правди про смерть Стуса ми не дізнаємось. Зрештою не факт, що якісь докази і факти збереглись. Вони теж можуть знищити архіви, бо для них історія України є малоцінною”, – каже Кіпіані.

Тепер приходить розуміння, що ті черги забирали у нас час на самих себе, своїх близьких та коханих, улюблені справи та звички. І добре, що тоді не було ще й коронавірусу.

145 років тому у Празі народився поет. Коли його хрестили, він отримав не два і не три, а цілих шість імен – Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія.

Добре місто уміє вступати у гру. Воно здатне одночасно приховуватися і оголюватися. Воно здатне формувати, непомітно змінювати і руйнувати  звички. Може бути твердо локалізованим і плинно миготливим. Цікаво, що іноді найменше можеш собі уявити або найгірше комусь переказати той фраґмент міста, який знаєш настільки повно, що знання ці тримаються не на рівні очей.