“Перші три роки його життя знайомі ще постійно питалися, намагаючись якось порятувати, – а ти що, далі бавишся? Так. Бавлюся. І ця забава стає щораз цікавішою”, – пише Прохасько.

“Чи є у нас план протидії можливому наступу? Упевнений, що є. І нам нікуди відступати, ми на своїй землі”, – пише Карпаш.

“Тож даю кожному, хто попросить (!), пересилить себе проханням, тим, кому дійсно треба. Кому дуже хочеться отак і отут закурити, а при собі з різних-прерізних причин нема”, – пише Прохасько.

Під антиросійськістю я маю на увазі підхід, який вимагає від української бути повною і послідовною протилежністю російській. Лексично, стилістично і просто в усьому українська має бути не сама собою, а не-російською.

Стало відомо, що на 86 році життя помер відомий коломийський художник Леонід Мельник.

Отже: у місті Станиславові, згодом Станіславі, а згодом Фра, жив собі добродій на ймення N, пише Юрій Андрухович.

“Ветерани є фантастичними працівниками або лідерами власного бізнесу. Військові дії та армійська система, попри певну патріархальність, формують потрібні навички”, – пише Карпаш.

Насправді я був так званим відеооператором на весіллях у підміських селах. Попросту у нас була велика побутова японська камера, яку тато привіз з Америки. Я досить скоро опанував домашнє відео, але особливої потреби у фільмуванні родинних сцен не відчував.

“Була у нас тоді подія під назвою “Під дупою у ангела”, яка відбулася ззаду пам’ятника Міцкевича. Спочатку було нібито поетичне читання, але потім це все перетворилось на повну імпровізацію”, – пише Андрухович.

“Цьогоріч ситуація дійсно критична: ймовірність віялових відключень усіх груп споживачів дуже висока. І ось чому – такого низького рівня запасів усіх викопних видів палива в Україні не було дуже давно”, – пише Карпаш.

“Ніч, завдяки логічному наголосові, перенесеному із побачення на почутість, є передовсім царством звучання. Може, ще й тому, що прийнято вважати, що вона – тиха”, – пише Прохасько.

Гумор, окрім уже згаданої вельми енергетичної музичної складової, – ще одна перевага, котрою може похвалитися «Гуцульське весілє», пише Квітнева.

Вчився я в Станіславові у трьох школах. Спочатку на Софіївці, у цій школі було чотири класи. Але… в двох кімнатах. І було там лише дві учительки. В одному класі сиділи «перваки» і «третяки», а в другому – «другаки» і «чвораки». Тобто за один урок вчителька обслуговувала два класи

Максим Карпаш приводить приклади, як у майбутньому всім потрібно буде міняти звички через зміни клімату.

Найгірше, що я робив у своєму житті, то стояв на смерть, переконуючи, що зовсім не пив, будучи при цьому порядно упитим. Уявляю собі, яку зневагу і який розпач викликає така тактика у людей, яким ти небайдужий.