Перед очима стоїть наша бабця, яка перед тим, як мали звучати новини з цілого світу, вмощувалася перед телевізором у фотель, розправляла спідницю, зав’язувала хустку, з якою ходила до церкви, і на привітання «здравствуйтє, дарагіє таваріщі» чемно відповідала «Слава Йсу».

“Тобто тепер абітурієнти мають цікавитись, чи акредитована освітня програма, на скільки років і т. д. Можна навіть прочитати звіт тих експертів, які збирали всю інформацію про цю програму й винесли свій вердикт”, – пише Максим Карпаш.

“У моєму місті вже побудовано житла на кількадесят тисяч мешканців більше, ніж може тепер бути. Що це може означати?”, – пише Прохасько.

Вторгнення обіцяють аж на 20 лютого, і сьогодні вже неможливо сказати, котрого року. Коли врахувати, що, крім глобального потепління, на нашому боці ще й вантажні літаки з магічними джавелінами, то справи йдуть зовсім непогано.

“А далі включився «радянський» механізм – у 2006 року перезатвердили все до 2011. Але потім ці ж пріоритети, по суті, продовжили ще на 10 років – до 2020. У 2020 прийняли рішення щодо продов­ження терміну чинності цих же пріоритетів – на 2021 рік”

Я не встигаю й подивуватись, як він видобуває із внутрішньої кишені складений увосьмеро пожовклий аркуш найзвичайнішого стандарту А4 й, розгортаючи його, каже, що це мій вірш. Чи я пам’ятаю такий? Бо він такого мого вірша ніде й ніколи не зустрічав. У жодній збірці чи публікації. Але от знайшов у себе вдома рукопис

Не остерігаючись похибки узагальнень, треба визнати, що існує домінантний російський характер, який визначає їхню видиму і невидиму поведінку і світосприйняття. Відповідно, є певний діагноз, який треба мати на увазі.

“До слова, як житель Пасічної, я на оновленій карті бомбосховищ побачив, що воно є одне на весь мікрорайон – у школі № 24. І це лише один приклад”, – пише Карпаш.

Дай Боже, аби встигнути начіркатися тими, що поназбирувалися. Ще й такими гарними.    

Юрій Андрухович згадує Різдво з тих часів, коли його не існувало на радянських календарях.

«Репортер» поговорив з земляком про кіно й не тільки.

“Найвища щільність свят припадає на початок січня й початок травня. В принципі, маємо справу з легальним правом задовольнити природне бажання лінитись”.

“Спочатку ми домовилися зустрітися на площі Шептицьких. Я вже туди йшов, проминувши синагогу, вулицею Страчених Націоналістів. Залишалося перетнути Ринок”, – пригадує Прохасько.

Двічі на рік – на зимові і великодні свята – печуть в Галичині пампухи, начинені маком або конфітурами – зазвичай з рожі, але також з вишень. І ця традиція шанується роками, як і кутя і паска.

Персонально для себе я зрозумів, що максимально довго використовувати одяг, техніку та меблі є «актами любові» до навколишнього світу, пише Карпаш.