З 1 лютого почалася реєстрація на ЗНО. Тобто майбутні абітурієнти вже визначаються з предметами. А далі їх чекає нелегкий вибір – як вишу, так і освітньої програми, на якій вони бажають вчитись. Якщо з вибором предметів ситуація відносно проста (українська мова та математика є обов’язковими, а для вступу в університети треба три предмети), то з вибором освітніх програм і закладів усе складніше.
Аналогія тут проста – як обрати магазин, в якому купити коштовну річ та як потім у ньому обрати саме те, що хочете. Відгуки та власний досвід можуть бути лише допоміжними. Часто ми орієнтуємось на бренд, а також на документальні підтвердження – сертифікати, декларації тощо, пише Максим Карпаш у Репортері.
За великим рахунком те саме є в системі вищої освіти. З 2019 року функціонує Національне агентство забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Саме воно через прозорі механізми визначає, кому не слід довіряти (відмовляє в акредитації), до кого треба придивитись пильніше (акредитація на рік), хто працює добре (акредитація на п’ять років), а також на кого слід рівнятись іншим (зразкова акредитація).
Тобто тепер абітурієнти мають цікавитись, чи акредитована освітня програма, на скільки років і т. д. Можна навіть прочитати звіт тих експертів, які збирали всю інформацію про цю програму й винесли свій вердикт. Експерти є фахівцями у межах спеціальностей, а один із них – завжди студент. Словом, це класний відгук експертів – такий собі аналог детального огляду продукту.
Аби підтримати цю позитивну практику, група нардепів у січні цього року внесла законопроєкт № 6531 щодо актуалізації законодавства у сфері вищої освіти. Він містить кілька важливих вимог, їх зараз жваво обговорюють на різних фахових майданчиках. Зупинюсь буквально на кількох важливих, на мою думку, нормах.
Читайте Максим Карпаш: Наука і техніка у вільному падінні
Постакредитаційний моніторинг. Це така собі безкоштовна для вишів перевірка сталості освітнього процесу. Тобто якщо закладу надали акредитацію на п’ять років, то хоча б раз за період можна зробити оцінку того, наскільки там змінилась ситуація з викладачами, матеріальною базою, партнерами, тими ж наборами студентів. Крім того, це вимога міжнародних стандартів – ми ж хочемо, аби дипломи українських вишів визнавались за кордоном?
Визнання НАЗЯВО сертифікатів від іноземних установ. Далеко не завжди вимоги закордонних агенцій з акредитації узгоджуються з вимогами нашої системи. Наприклад, мова може йти про наявність у штатних викладачів належної кваліфікації чи наявність певних площ навчальних приміщень. Аналогія із харчовими продуктами – у різних країнах є різні санітарні вимоги до вмісту солей важких металів, і це важливо для всіх.
Неможливість імітації освітнього процесу. Йдеться про мінімальні вимоги до так званих «контактних» годин – того часу, який викладачі та студенти проводять разом в аудиторії. Проєкт закону передбачає, що мінімум третина від загальної кількості годин має бути контактними для стаціонару і 1 / 6 – для заочної форми. Це означає, що не може бути такого, аби студенти не мали достатньої кількості часу для навчання безпосередньо від викладачів.
Сподіваюсь, що прийняття цього законопроєкту підвищить мінімальний рівень вимог до закладів вищої освіти, усуне неспроможних з ринку та спростить вибір для абітурієнтів.
