Колись перед готелем «Україна» стояв великий пам’ятник Леніну. Вилитий з бронзи, сім метрів заввишки, ще й на високому постаменті, він вважався найвищим пам’ятником тому «вождю» в області.
У березні 2011 року «Репортер» писав про появу у Івано-Франківську незвичної скульптурної композиції. Бронзовий муляж водонапірної колонки та художньо литий каналізаційний люк, прикрашений головою міфічної істоти, постали біля перехрестя вулиць Чорновола й Національної Гвардії. Скульптури замовив власник компанії «Декра», відомий у місті меценат Віктор Вінтоняк, офіс якого розташований поруч.
Хто у місті головний? Міський голова, мер, бургомістр – терміни можуть різнитися, але відповідь очевидна. Проте чомусь у станиславівських хроніках кінця ХVIII – початку ХІХ століть міські очільникі згадуються нечасто.
Ікона Матері Божої Станиславівської була відома далеко за межами міста. Молитви перед образом багатьом дарували зцілення від, здавалося, невиліковних хвороб. Особливо вона допомагала жінкам, які страждали на безпліддя. Щасливі мами навіть нарекли цю ікону Ласкавою. Але наша легенда не про це.
Історики люблять наголошувати, що наше місто було фортецею. Але не дуже афішують, що ця фортеця лише двічі спромоглася на гідну відсіч ворогові. І то – один раз відігнали від стін невеликий загін російських козаків. А переважно місто без проблем займали росіяни, саксонці, шведи чи наймані магнатські угруповання.
Кримінальна хроніка радянського Івано-Франківська погано вивчена і ще чекає на свого дослідника. Резонансні злочини минулого так щільно обросли плітками, що відрізнити правду від вимислу дуже важко.
Для багатьох іванофранківців іменник «краєзнавець» пов’язаний з Михайлом Головатим. За Австрії найкращими знавцями історії Станиславова вважалися священик Садок Баронч і гімназійний професор Алоїз Шарловський. А хто досліджував минуле міста у міжвоєнний період? Ще один професор – Юзеф Зелінський. Нині він забутий, а колись його краєзнавчими статтями зачитувалась вся міська інтелігенція.
У післявоєнному Станіславі найдоступнішою розвагою було кіно. За відсутності телебачення та інтернету, а також дорожнечу ресторанів більшість населення проводила вільний час, переглядаючи фільми. Інколи навіть по декілька разів. І варто зауважити, що асортимент кінотеатрів тоді значно розширився завдяки трофейним кінострічкам.
«Празька весна» 1968 року завершилася військовою інтервенцією країн соціалістичного табору. У поході на Чехословаччину брали участь і частини 38 армії, багато з яких перед тим дислокувалися у Івано-Франківську.
Коли будете проходити по Грюнвальдській, зверніть увагу на два особняки під номерами 6 і 8. Вони майже подібні, ще й стоять упритул. Що це – брак фантазії архітектора чи нестача коштів на оригінальні проекти у замовника? Ні те, ні інше. І з цього приводу є одна давня легенда.
Анархія – мати порядку. Цей вислів приписують французькому політику П’єру Жозефу Прудону. Та коли російські анархісти взяли цю фразу на озброєння, багато мирних громадян швидко переконалося, що порядком там і не пахне.
На деяких старих вулицях, наприклад, Вірменській, збереглося дивне дорожнє покриття. Воно нагадує велетенську тротуарну плитку, шестигранну за формою та виконану ніби з уламків бруківки. Що це таке?
Не так давно у Києві завалили статую Леніна, і постамент сиротів не довго. Незабаром на нього встановили… унітаз. У Франківську теж валили пам’ятники. І не раз. Але розкидатися сантехнікою в нас не звикли. То що робили?
Історичний роман займає поважне місце у світовій літературі. Багато хто зачитувався карколомними пригодами героїв Вальтера Скотта, Олександра Дюма чи Валентина Пікуля. Погодьтеся, цікаво подорожувати середньовічною Англією, мушкетерським Парижем чи Росією епохи двірцевих переворотів. А як вам зануритись у життя Станиславова?