«Празька весна» 1968 року завершилася військовою інтервенцією країн соціалістичного табору. У поході на Чехословаччину брали участь і частини 38 армії, багато з яких перед тим дислокувалися у Івано-Франківську.
Тоді ще провели мобілізацію та сформували багато нових частин, які мали прикривати західні кордони СРСР. Призивали резервістів – чоловіків, які вже відслужили в армії, давно поодружувались і працювали на цивільних роботах. Таких у народі називали «партизанами».
Рідні та близькі проводжали тих «партизанів» як на війну. Майбутній письменник Юрій Андрухович тоді став свідком завантаження танкового ешелону на івано-франківському вокзалі. Ось невеличкий уривок з його роману «Таємниця»:
«І от в одного з них (партизанів – Ред.) на пероні просто-таки вчепилася його жінка, вона висла на ньому, голосила що було духу, падала перед ним на коліна, ловила його за ноги і мало не билася головою об землю. Та ні, билася таки, билася. Чувакові було не цілком вдобняк, що його баба – така істеричка, він її щоразу якось так бездарно відпихав убік, тим більше офіцери починали на нього погейкувати, досить роздратовано. Урешті, він остаточно видерся з її мокрих обіймів і запхався кудись подалі у вагон, а тоді виставив голову з вікна – мовляв, як там моя істеричка? А та зненацька видушує із себе трагічне ридання: «Йвасю, чюєш?! А єк будеш у Празі, то купи мені файні мешти! Трийцікь семий розмір!». По цьому поїзд рушив».
Навряд чи той Іван привіз чеські мешти своїй коханій. Переважну більшість «партизанських» частин далі Закарпаття не пустили.
Comments are closed.