«Празька весна» 1968 року завершилася військовою інтервенцією країн соціалістичного табору. У поході на Чехословаччину брали участь і частини 38 армії, багато з яких перед тим дислокувалися у Івано-Франківську.
Тоді ще провели мобілізацію та сформували багато нових частин, які мали прикривати західні кордони СРСР. Призивали резервістів – чоловіків, які вже відслужили в армії, давно поодружувались і працювали на цивільних роботах. Таких у народі називали «партизанами».
Рідні та близькі проводжали тих «партизанів» як на війну. Майбутній письменник Юрій Андрухович тоді став свідком завантаження танкового ешелону на івано-франківському вокзалі. Ось невеличкий уривок з його роману «Таємниця»:
«І от в одного з них (партизанів – Ред.) на пероні просто-таки вчепилася його жінка, вона висла на ньому, голосила що було духу, падала перед ним на коліна, ловила його за ноги і мало не билася головою об землю. Та ні, билася таки, билася. Чувакові було не цілком вдобняк, що його баба – така істеричка, він її щоразу якось так бездарно відпихав убік, тим більше офіцери починали на нього погейкувати, досить роздратовано. Урешті, він остаточно видерся з її мокрих обіймів і запхався кудись подалі у вагон, а тоді виставив голову з вікна – мовляв, як там моя істеричка? А та зненацька видушує із себе трагічне ридання: «Йвасю, чюєш?! А єк будеш у Празі, то купи мені файні мешти! Трийцікь семий розмір!». По цьому поїзд рушив».
Навряд чи той Іван привіз чеські мешти своїй коханій. Переважну більшість «партизанських» частин далі Закарпаття не пустили.
