Категорія

Історія

Категорія

Туристам дуже подобається наша площа Ринок. Особливо її західний бік, де старі кам’яниці утворюють струнку лінію. Хоча ті кам’яниці не такі вже й давні. Наприкінці 1980-х старі аварійні будинки розібрали та відбудували із дотриманням історичного стилю.

Час від часу на обличчі Франківська з’являються потворні шрами. Один із них стоїть на перехресті вулиць Національної Гвардії та Курінного Чорноти. Йдеться про невеличкий австрійський особняк, точніше про його наріжну частину, де власник зробив «євроремонт».

Напевно, з кожним із нас траплявся випадок, коли на вулиці зустрічаєш незнайомця, а в голові проскакує думка: «Я вже десь його бачив!». Щось подібне відбулося зі мною, коли у краєзнавчих джерелах з історії Станиславова наштовхнувся на прізвище Дошот. Потім ще раз, і ще… З часом розпорошені відомості склалися у більш-менш завершену мозаїку. Отже, Дошоти — хто вони?

Перед штурмом керівництво корпусу пообіцяло, що той командир, чия частина першим увірветься до міста, стане його комендантом. Це вдалося 569-му стрілецькому полку, і його очільник – полковник Василь Федотов – таки став першим станіславським комендантом.

Краєзнавці люблять згадувати 1866 рік, коли через Станиславів провели залізницю. Натомість про 1873-й майже не кажуть. А дарма, адже тоді у нас збудували перший газовий завод. Навіщо? До ери газових плиток було ще далеко. Тоді газом освітлювали вулиці та приміщення — старожили пам’ятають, як ще у 1980-х у будинку каси ощадності висів на стіні газовий ріжок.

У суботу 7 травня Івано-Франківську/Станіславу/Станиславову буде 354. За понад три з половиною сотні років своєї історії він двічі міняв назву, обидва рази — у ХХ столітті. Ну, була у «совітів» така манія — перейменовувати. І то ще не все, могло бути гірше.