“Сто доларів означали тоді приблизно сім місячних середніх зарплат для тих, у кого ще лишалися зарплати. У них такого була ціла пачка…”

Вона не буває у товаристві, щось читає, щось перекладає, намагається утримати в голові комунікати від дітей, отримує на пошту багато карток, є вже і від внучок, вона щось відписує, окремою купкою лежать воєнні послання найстаршого – на ці вже не треба відповідати ніколи

“Що будеш знати про устрій і розподіл світу, як не помацаєш сам себе, свої межі”, – пише Тарас Прохасько 

“Щастя – це виключно мовна конфігурація, яка існує у певний момент осмисленого формулювання. Це саме те, що «можна передати словами». Поза оповіддю про щастя щастя не існує”, – пише Прохасько

Хотів бути нерадянським письменником, що було нереально. Тому вирішив стати біологом. І став біологом. А потім перестав ним бути, аби зробитися нерадянським письменником

“Ніколи не вірив, що настає час, коли не просто розумієш, скільки всього набачився, надумався і наробив”

“Історія Монте-Крісто вирізнялася інтелектуалізмом. У тому сенсі, що і вона, і стратегія та тактика головного персонажа були майже математично прораховані”, – пише Тарас Прохасько

Заки тримається на тілах засмага, літо живе

“І цілий ранок чекав на то, аби замість звичного сніданку дістати на сніданок відрізок вуйкових канапок”, – пише Тарас Прохасько

У тому, як пахнуть яблука, було більше таємниці, ніж у найпахучішій іншій розкоші – манговому соці в металічних пушках

“Якщо подивитися на теперішню українську землю з висоти трохи більшої, ніж бачить людське око, то видно ще і те, що страшна війна, крім усіх інших речей, – це найбільший на континенті відкритий смітник”

“Мені самому тепер дивно уявити собі, як то було, бо спогади вже перетворилися на уяву, що вже є дивним”, – пише Тарас Прохасько

“Багато їздив поїздами між Львовом і Франківськом, Франківськом і Львовом. Це ж зовсім інші поїзди, бо їдуть в інший бік”

“Нічого мудрого не можу передати малій дитині. Залишається лиш розповідати – як було, як є, як буває. Сподіваючись, що все, що буде потрібно для їхнього виживання, вони второпають вчасно”

“За досить довгий час спостереження за померлими я зауважив, що більшість із них після тривалих масок страждань виглядали так, ніби вчасно востаннє посміхнулися”