У кожної дитини надходить такий тяжкий період, коли вона починає мучитися всілякими думками про то, чого хоче від життя. Якою вона буде дорослою. Розмір тих розмірковувань залежить від того, що їй змалку відкрилося у світі і від власної здатності до самодослідження.
Мені завжди було дуже важливо знати ще й життєві плани інших. І дітей, і дорослих. В кожному разі був такий період, коли головною темою усіх моїх необов’язкових розмов було оце обговорення з друзями і знайомими ровесниками – що би ти хотів робити потім і надовго, пише Прохасько у колонці на порталі Zbruc.
Треба мати на увазі тодішні обставини, специфічну модель радянського життя.
Крім багатьох інших особливостей, вона передбачала ще й відчуття того, що це на ціле життя, і того, що доступ до пізнання і реалізації більшості взірців із світової культури й цивілізації буде мінімальним. Тож ішлося передовсім про спрощене питання – ким ти хочеш стати, ким хочеш бути. Тобто чим займатися, яку професію вибрати, які маєш зацікавлення. Так я пізнавав людей, так порівнював себе з ними.
Один хотів стати анархістом. До цієї мрії його довело поглиблене читання історичної літератури. Тому так виразно мріяв про анархію. Розумів, однак, що для цього треба мати якусь професію. Зрозуміло, що вибрав історію. Попри це не переставав бути анархістом. Тож не вступив на історичний факультет, бо тоді там вимагали особливих характеристик. Через два роки після школи він дуже анархістично і трагічно загинув у армії.
Інший хотів бути розвідником, тайняком. Без жодних ідеологічних забобонів, просто стильним розвідником. А це збігалося з іншою його пасією – елеґантно здобувати якомога більше жінок. Він також мусив стати наперед істориком, бо ж там починалися наші шпіони. Характеристики були такі, як треба. Але любов передовсім до комбінацій не дала змоги стати офіційним розвідником. Що, властиво, вже не мало значення, бо стильно можна було жити і без цього. В кожному разі досі його життя цілком нагадує авантюрний роман з інтриґами.
Взагалі, на наше покоління припав несподіваний злам системи, в якій ми снували підліткові перспективи. Перелом парадиґми близького майбутнього. Тому вже не так обрані професії, як властивості і вимушені обставини стали визначальними торами біографії.
Тепер, коли не маю що робити, думаю собі про долі усіх тих дітей і підлітків, згадуючи їхні тогочасні життєві проєкти, накладаючи їх на те, що з ким сталося, як кому пішло.
Пам’ятаю досвід з популярними серед підлітків інтимними зошитами-анкетами, які заповнювалися однокласниками. Звичайно, що жодних питань про вибір професій там не було. Надсадною профорієнтацією вже замучила офіційна система. Але йшлося про всілякі симпатії, антипатії і вподобання. Наприклад, було питання «твої улюблені напитки». Я був правдивим реалістом і писав: яблучний сік, квасне молоко, мінеральна вода. Був здивований, коли подивився на відповіді більшості – чінзано, мартіні, шампанське. Бо знав, що ніхто насправді того не пробував. Або про міста. У мене були Делятин, Львів, Франківськ. А у більшості тільки Париж, Лондон, Венеція. Там точно ніхто не міг бути. Це були просто омріяні ідеали.
Тепер бачу, якою доступною була мрія. Майже всі, хто такого хотів, живуть тепер у всіх тих і ще кільканадцятьох інших містах. Але й зі мною все відбулося, як колись уявляв. Ціле своє життя провів у франківсько-делятинсько-львівському трикутнику. Хоча й бував у Венеції. Зрештою, моя стратегічна мрія-ідеал теж збулася. Хотів бути нерадянським письменником, що було нереально. Тому вирішив стати біологом. І став біологом. А потім перестав ним бути, аби зробитися нерадянським письменником.
А ще – чого не сподівався – мав нагоду спостерігати за критичними етапами своїх дітей, коли вони вибирали, якими бути дорослими. І на свої очі бачити, що з того вийшло. І бути тим втішеним. А тепер чекати на критичний період ще одного. І щось собі уявляти про його властивості і майбутні вибори. На наступному зломі парадиґми.
