Цю поштівку надрукував станиславівський видавець Шраєр у 1903 році. Тут бачимо перехрестя вулиць Ґолуховського і Собеського (Чорновола і Січових Стрільців), куди органічно вписалася двоповерхова кам’яниця із наріжною вежею. Будинок гарний, ракурс вдалий, а ще ця поштівка рідкісна та є окрасою будь-якої філокартичної колекції, пише Репортер.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна
Фото Ігоря Гудзя
Будинок, схожий на мініатюрний палац, у 1898 році звів Ісаак Ґольдфельд. Добродій був заможний — володів фабрикою спирту та дріжджів у Тисмениці. У кам’яниці виразно читаються ознаки необарокового стилю. Головний вхід містився з вулиці Ґолуховського. Над ним влаштований невеличкий еркер. Другий еркер розташований на зрізаному розі головного фасаду. Саме він, увінчаний невеликою шестигранною вежею із куполом, ліхтарем і шпилем, надає витонченості всій будівлі.
Як і більшість нерухомості того часу, кам’яниця Ґольдфельда призначалась для заробляння грошей. Частину приміщень постійно орендували всілякі канцелярії та громадські установи. Так, у 1899-1904 роках тут містилась філія Краківського страхового товариства «Флоріанка». Протягом 1908-1913-го у будинку мешкав і мав ординацію відомий лікар та меценат Володимир Янович. За сумісництвом він же був головою філії «Просвіти», офіс якої тоді теж був у кам’яниці Ґольдфельда.
Коли почалася Перша світова, місто окупували росіяни. На другому поверсі вони розмістили штаб гарнізону. А перший поверх і підвал використовували як… військову в’язницю.
Під час запеклих боїв за місто будинку добряче дісталося: двері виламали, вікна вибили, снарядами пошкодили дах. Господар оцінив збитки у 27 636 корон, держава компенсувала лише 18 000. Але компенсацію отримував вже не Ґольдфельд — від 1917 року та аж до радянської націоналізації кам’яницею володів адвокат Леон Бібрінг.
Саме він у «столичний», ЗУНРівський період історії Станиславова здавав кілька кімнат редакції української газети «Нове життя».
У 1940 році совіти розмістили тут новостворену обласну бібліотеку. Її першим директором став Василь Пашницький — педагог, бібліофіл, етнограф. У червні 1941-го його заарештували енкаведисти та невдовзі розстріляли на подвір’ї станіславської тюрми.
Потім у кам’яниці мешкали німецькі та угорські офіцери, а з «другими совітами» сюди знову повернулась бібліотека.
На початку 1980-х конструкції будинку не витримали тягаря книжкових стелажів — почав просідати фундамент, дала тріщину стіна від подвір’я. Ситуацію погіршувала сильна вібрація від транспортних потоків. Тоді бібліотеку швидко евакуювали до колишнього монастиря василіянок, а будинок зайняли обласні курси підвищення кваліфікації працівників культури.
Пізніше, у 1993-1994 роках, фундаменти укріпили рідким склом, але споруда залишалась аварійною і довго стояла пусткою. Її врятувала передача Прикарпатському університету. Виш організував капремонт і з 2003-го тут вісім років працював інститут туризму. Потім він перебрався до іншого приміщення, і нині там напрям міжнародних відносин ПНУ.
Будинок зазнав мінімальних змін — на даху зникли два слухових вікна, натомість з’явилась металева огорожа. З боку Січових Стрільців прорубали парадний вхід. Під наріжним еркером бачимо білу прямокутну нішу. В ній за часів СРСР містилась меморіальна табличка на честь радянських танкістів, які загинули при спробі звільнити місто 31 березня 1944 року.
Однак найбільші зміни торкнулись прибудинкової території. Якщо за Австрії перед кам’яницею був невеличкий скверик, то нині там погруддя В’ячеслава Чорновола роботи скульптора Василя Вільшука. Його встановили 25 вересня 2005 року.
