«Військові на блокпості перевіряли та сміялися з мене, що я везу бульбички жоржин. Люди везли у валізах речі, а я – квіти», – розповідає Тетяна Яковенко.
У квітні 2022 року жінка виїхала із села Кам’янка Донецької області до села Камінь на Прикарпатті. Вивезла дітей і квіти. Те, що спочатку було захопленням, тут стало її віддушиною і невеликим заробітком, пише Репортер.
Монарх сходу
Люблю жоржини, бо ця квітка у мене асоціюються з Україною. І Україна мусить процвітати. От, привезла з дому «Монарх сходу», – пані Тетяна показує на розкішну велику помаранчеву жоржину.
Жінка веде по довгій грядці, засадженій жоржинами. Розповідає, що нині має понад 100 сортів.
Дуже подобається темно-бордовий сорт «Karma Choc», – знайомить вона зі своїми квітами. – А тут – «Богатир». Квітка виростає до 30 см у діаметрі. Це «Евелінка» – дуже гарна і невибаглива. А бульбички «Lady Darlene» дуже полюбляють місцеві слимаки.
Пані Тетяна пригадує, як тільки приїхала у Камінь, то грядок не було. Те, що привезла з дому, садила у сусідів з обох боків. А потім попросила виорати трактором грядки й посадила картоплю, а біля неї обов’язково жоржини.
Я не можу без них, – посміхається пані Тетяна. – Ще дуже люблю півонії. Вдома лишила близько 50 сортів. Також лілій багато було, різнокольорові кали. Шкодую. Не перевезла, бо була не в змозі. Та й я все таки надіялася на краще – що повернуся додому. А повертатися вже немає куди.
Вже пускаємо коріння тут
Рідне село Тетяни — Кам’янка Покровського району Донецької області. Воно розташоване неподалік відомої стели з прапорами на в’їзді в Донецьку область.
Дуже сумую за домом, – тихо каже Тетяна Яковенко. – Хотілося б хоч одним оком подивитися, хоч разочок ще з’їздити туди. Там немає зв’язку та світла. Усе перебите – школа, магазин, ферма, деякі людські будинки. Усі пороз’їжджалися у різні боки.
З Кам’янки Тетяна ледве забрала стареньку маму. Жінка також до останнього надіялася, що все буде добре. Перед вторгненням помер батько, матері було дуже важко залишати дім і могилу чоловіка.
А село Камінь Калуського району не просто так стало прихистком для родини. Сюди Тетяну запросили подруги зі студентських часів. З цього села у Дніпрі в технікумі на технолога з обробки та зберігання зерна з нею навчалися п’ятеро дівчат. Тетяна сміється, що за фахом так ніхто й не працював, а от дружба збереглася.
Понад 30 років не спілкувалися, а горе заставило. Вони мене підтримали, запросили сюди, знайшли будинок, – розповідає жінка. – Дуже вдячна дівчаткам, що мене не лишили.
Тетяна Яковенко розповідає, що під час навчання подруги приїздили до неї в село, бо було набагато ближче. А вона тричі була на Прикарпатті, десь у 1990-х роках. А зараз вже чотири роки мешкає у Камені.
Після 2022 року Тетяна ще поверталася в Кам’янку, бо додому тягнули квіти. Переживала, аби не заросли її півонії.
Коли їхала сюди, дорога здавалась безкінечна, – сумно посміхається жінка. – А коли назад, то так швидко й легко мені далась. Бо то було додому. Летіла, наче на крилах. Тепер немає крил. Нема куди повертатися. Будинок цілий, але там нема перспективи. Ні одної школи поблизу, бо все порозбивали. Вже пускаємо коріння тут.
Громада викупила хату
Яковенки заселилась у будинок, який стояв порожнім майже 20 років. Там довго господарювали миші. Родині подарували трьох кошенят, які дуже допомогли з мишами і тепер то майже вся їхня господарка. Правда, ще мають двох цапків – подарувала сусідка. Тетяна лагідно називає їх «мої косілочки». Пускає тварин пастися на велике подвір’я і так бореться з травою.
Її діти вже звикли тут. Старша донька Альбіна закінчила в селі дев’ять класів і вступила на кухаря та кондитера у Калуші. Їй подобається, вона староста групи. А молодший син Єгор ходить у третій клас.
Недавно хату, в якій жила родина, ґазди виставили на продаж за 10 000 доларів. Дали їм час до кінця літа. То громада об’єдналася та зібрала для них гроші. Збирали по селі, в церкві, в інтернеті. Викупили хату, зі сльозами на очах каже пані Тетяна.
Дякую кожній людині за кожну гривню, дякую Богу, – емоційно говорить жінка.
Зараз будинок вже у власності родини. Втім, хата ще потребує доброго ремонту.
Дочекатись перемоги
Коли Тетяна переїхала на Прикарпаття, то дізналась про страшну хворобу. Подруга відправила її на обстеження, адже та погано виглядала. Підтвердилося найгірше – четверта стадія раку грудей, метастази в кістках. Пройшла 11 хімій. Розказує, що в цей період її дуже підтримували сусіди.
Зараз вона продовжує лікування, але вже без хіміотерапії. Раз на три місяці бере крапельниці для зміцнення кісток та двічі на місяць мусить робити спеціальні уколи. Їхня вартість – від 11 до 13 тисяч гривень. Зараз ці уколи закупила держава, але три місяці жінка мусила купувати, бо державних не було. А в неї пенсія – 3700.
П’ятий рік вже живу і дякую Богу за кожний ранок, що в мене ще є, – говорить Тетяна Яковенко. – Будемо боротися, не здаємося! Я мушу дочекатися перемоги. Це така ціль у мене була з самого початку, як тільки приїхали та я дізналася за діагноз: «Танька, бери себе в руки. Ти мусиш дочекатись перемоги і поставити дітей на ноги».
Обхід за графіком
За словами Тетяни Яковенко, квіти дуже її підтримують, адже це її віддушина та невеликий підробіток. Хоч посміхається, не продавала б, бо їй все мало. Та не має де тримати на зиму бульбички жоржин.
Я з ними розмовляю, радію кожній новій квітці, – розказує пані Тетяна. – Ранок настав, дякую Богу і йду дивитися на красу. Обриваю ті, що вже відцвітають, аби вони не витягували сили, аби наростали бульбочки.
Кожен день вона викладає фото вирощених квітів на своїй сторінці у Facebook і радує підписників.
Жоржини можуть квітувати до перших морозів. Якісь міцніші можуть вистояти і квітувати ще й далі. На зиму вона їх викопує. А садити треба, коли ґрунт добре прогрівається, адже вони люблять тепло та вологу. Продає розсаду від 50 до 500 гривень, залежно від сорту.
Любов до квітів у неї з дитинства. Бабуся робила вінки із штучних квітів, але самій Тетяні завжди подобалися живі.
Я люблю живу природу, – каже пані Тетяна. – Дуже люблю польові квіти. Ми віночки на Івана Купала обов’язково робимо. Доня з віночком ходила на свято. І її, і сина привчаю до квітів. Коли був маленький, то зі своєю лієчкою ходив та поливав. І зараз діти мені допомагають.
Під вечір Тетяна знову йде по рядочках, дивиться, що змінилося за день та що нове відкрилося. Планує продовжити грядки, бо хоче більше краси. Аби лиш здоров’я дозволило.
Авторка: Світлана Лелик
