У неділю, 16 серпня, у селі Шепіт Косівського району вже втретє організовували благодійний ярмарок «Шепіт полонин». Він був присвячений полонинській справі, культурі й традиції літування. Шепіт має аж дев’ять депутатів, тобто ґаздів полонин, які презентували свою сирну продукцію – будз, вурду, бринзу й сирні коники.
А головною метою було зібрати гроші для війська. Під час ярмарку назбирали 178 100 гривень та 65 євро, пише Репортер.
Полонини Шепота
Дорога у Шепіт – ще те випробовування, але все компенсують неймовірні краєвиди. Село чепурне, зелене, тихе. По селу всюди стоять вказівники. Нам треба було ще довго їхати вперед, а потім на роздоріжжі – направо до храму Пресвятої Тройці. Саме там на горі, на церковному подвір’ї, розгорнули ярмарок.
При вході — базарчик з різним крамом, переважно китайським. Поміж ним трапляється продукція і місцевих майстрів. Поруч — батут, бо який ярмарок без нього?
Далі велика сонячна галявина, яка зібрала людей з навколишніх сіл. Майже всі у гуцульському вбранні — від старших ґаздів до малих дітей.
По центру галявини стоїть оббита ліжниками й килимами сцена, а справа від неї винуватці свята – полонинники, як тут кажуть. Тобто полонинські господарства, для яких на ярмарку побудували дерев’яні хатки.
За словами старости Шепоту Володимира Словака, село завжди славилося полонинами.
Думаю, що такого в Україні немає ніде, – впевнений староста. – Зараз у селі є дев’ять депутатів, у нас так називають ґаздів полонин. Деякі мають ще по 2-3 полонини. З попереднім разом ще дві нових полонини добавилися. Молоді хлопці переймають це від батьків. У нас це дуже популяризується, і крафтові вироби нині на пікові, бо в нас усе натуральне.
Тож на ярмарку свою сирну продукцію представляли полонини: Бубки, Під Греготом, Підприпір, Прелуки, Буковець, Довга (Пантериш), Віпчинка, Бубенська, Великий Присліп, Крами, Германівка, Припір, Черешенька, Грунь, Брусний, Болота, Менчали, Псарівка, Шєндрівка.
Як каже староста, усе це багатство вирішили використати й організувати «Шепіт полонин», аби популяризувати село й полонини, а ще зібрати гроші для військових. За словами Володимира Словака, минулого разу зібрали близько 80 тисяч гривень для 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Цього разу – 178 100 гривень та 65 євро. Частина піде для односельців, які зараз на війні, а частину передадуть волонтеру Андрію Близнюку, який робить різні корисні речі для наших захисників.
Росте п’яте покоління
На ярмарку зібралися цілі династії полонинників. Один з них – Юрій Мельничук з полонини Припір – розказує, що раніше літував його дід, потім батько, а коли захворів, то він взявся до роботи і так вже понад 20 років є депутатом. А зараз і син його Юрко перейняв цю справу.
Уже підростає п’яте покоління, – пан Юрій показує на маленького онука. – Синові було три роки, коли я взяв його з собою. Він і ріс там. Жінка їхала на базар, бо треба було реалізувати цю продукцію, а він зі мною, так до того і привик. Тепер він ватаг – головний на полонині і той, хто варить сир.
На полонину вирушають у травні, а повертаються наприкінці вересня. З чотири-п’ять місяців люди живуть поруч із худобою.
Звідси видно нашу полонині, – Юрій Мельничук показує на безлісну місцину ген серед горбів. – Там є хата, якій вже за 100 років, піч мурована з каменю і глини. Файно там на полонині, але це тяжка робота, бо нема ні свята, ні неділі. Худобу треба пасти, доїти. Ми тут живемо в горах, то чим будемо займатися? Тільки цим. Споконвіку полонини були і будуть.
Мельничуки дають на пробу різного сира, який самі роблять. Ну, дуже смачний.
Жінка, яка керує полониною
Уже п’ятий рік депутатом полонини Довга є Марія Олексюк. Вона єдина на Косівщині жінка, яка керує полониною. Каже, раніше жінки таким не займалися, а їй дуже захотілося.
Так сталося, що я любила худобу з маленької, – розповідає пані Марія. – І так собі сіла й подумала: а що робити? Пенсії ще нема, роботи в селі нема. А худобу десь треба випасати. Землі є свої – діда Гаврила, то, щоб не пустували, надумала йти туди на полонину.
Жінка каже, як знаєш цю справу і любиш, то нічого складного нема. Вона всього навчилась від мами – як будз робити, масло збивати.
І так вчила синів, аби вони це готували, – розповідає жінка. – От, син Іван зараз є ватаг. Другий син Юра йому помагає. Я також виходжу на полонину, коли не їду на базар. Торгуємо вже три роки у Коломиї, “Новою поштою” людям сири відсилаю…
Пані Марія розказує, що її полонина починалася з п’яти корів, а зараз більше 10. Хоч полонина найближча від Шепота, лише за два кілометри, але йти треба стрімко вгору. Тому старожили назвали її Довгою, бо таки довго йти.
Сир нас годував
Крім полонинських господарств, свою продукцію на ярмарку представляли і місцеві крафтові виробництва: «Будз баран», «Berfelia» та «Gregit».
А ще був майстер-клас з виготовлення сирних коників. Його дуже цікаво та детально проводила майстриня Ольга Петращук. Жінка займається цим з 19 років, веде в рідному Шепоті гурток виробів з сиру, вчить дітей, аби традиція не пропала.
Коників роблять з будза – це несолений, некопчений сир, – пояснює майстриня. – У достатньо теплій воді сир м’якне і робиться, як тісто. Його треба перемісити пальцями, аби утворилася однорідна маса. Далі робимо тулуб. Потім за одну частинку тримаємо, а іншу занурюємо знову в гарячу воду і робимо вушка – викручуємо пальчиками. Далі ротик, дві ніжки. І тут є холодна солена вода, у якій ми закріплюємо форму. І вода дає цьому сирному виробу підсоленого смаку. Потім мокаємо у гарячу воду іншу чатсину і робимо хвостик та дві задні ніжки.
За словами Ольги Петращук, був період, коли це ремесло занепадало. Але не тільки не вмерло, а й 25 травня 2024 року “гуцульська сирна пластика” увійшла до національної культурної спадщини України.
Це давнє ремесло, перші письмові згадки про яке сягають 1800-х років, – розповідає пані Ольга. – І саме на Гуцульщині воно з’явилося, бо наша земля багата на різнотрав’я. У нас кажуть: «Полонина хліб не родить, жито і пшеницю. Полонина годує вівчариків сиром і жентицев». У нас така трав’яниста місцевість, яка придатна для вирощування великої рогатої худоби та вівчарства. А також виготовлення сиру. Сир нас годував. Бо раніше не було грошей, а він був – як валюта. Сир та бринзу міняли на зерно і цим прогодовували свою родину.
У розважальній програмі були виступи троїстих музик, місцевих дорослих і дитячих колективів, а також ансамблів з сусідніх сіл. Під вечір на виступи відомих на Гуцульщині співаків Петра Марусяка та Галини Лукашонок з’їхалося ще більше глядачів. Також гостей ярмарку частували дуже смачним баношем з бринзою. Бринзи було багато.
Авторка: Світлана Лелик
