Ми часто говоримо, що війна нас змінить. Прийнято вважати, що йдеться про демографію та економіку, армію та політику. Але в тому й особливість, що війна передусім перелицює нас самих. Впише накопичений за час війни досвід у нашу ж ідентичність. І йдеться не лише про колективну ідентичність, а й про персональну, пише Павло Казарін на УП.
Багато в чому наша ідентичність – це сума подій, які з нами сталися. Реальність занурює нас в обставини. Обставини змушують ухвалювати рішення. Ухвалені рішення стають ціннісним роздоріжжям. Саме тому останні 12 років російська агресія змушує Україну змінюватися. Просто ці зміни трапляються з тими, хто готовий помічати війну.
Наприклад, коли 2014 року російська армія захоплювала Крим, це змушувало мешканців півострова визначатися зі своїм ставленням до того, що відбувається. Примушувало формувати ставлення до нових прапорів. Відповідати собі на запитання, під звуки якого гімну вони готові підводитися. Для багатьох це й був момент набуття ідентичності. Ті, хто вважав зміну прапорів на півострові “поверненням додому”, та ті, хто розцінював її як анексію, до лютого 2014 року могли бути найкращими друзями.
Але при цьому анексія Криму значно рідше ставила перед аналогічним вибором українців на материку.Тому що події було локалізовано в рамках регіону. Тому що окупація проходила з мінімальними жертвами. За бажання захоплення півострова можна було не помічати, пояснюючи події тим, що ці люди самі того хотіли. Якщо подія не провокує у вашому житті жодних змін, ви легко можете її проігнорувати.
Слідом сталося російське вторгнення на Донбас. Початок АТО та старт мобілізації. Одні люди пішли на фронт, інші стали переселенцями, треті подалися до волонтерства. Війна змусила всіх їх визначатися з відповідями на ключові запитання – і тому стала фактором, який визначив їхню ідентичність.
Багато хто з тих, хто раніше не цікавився політикою, раптово почали. Багато хто з тих, хто не думав про національну ідентичність, раптово її здобули. Війна позбавляла ілюзій, і складно було зберегти аполітичний погляд на світ, коли політика стукала тобі прикладом по вхідних дверях. Але ця хвиля змін теж торкнулася не всіх і за бажання ту фазу війни можна було не помітити. Тому що АТО було локалізовано в двох областях. Тому що можна було жити далеко від подій і не озиратися на те, що відбувається.
Чотири роки тому розпочалося повномасштабне вторгнення. Росія дотягується своїми ракетними культями до кожного міста країни. У кожній області діти знають, як звучить сигнал повітряної тривоги. І нинішня фаза війни так само стає для України ще одним етапом набуття ідентичності. Коли з нею починають визначатися люди, які раніше про це не думали.
Вторгнення перезапустило процес самовизначення в масштабі країни. Ти можеш вважати себе громадянином світу, але це втрачає значення, коли з’ясовується, що тебе готові вбити за твоє громадянство. Ти можеш хотіти мирного співіснування, але це втрачає сенс, якщо сусід ставить собі за завдання повне завоювання. Війна – час колективних ідентичностей, і багато хто починає визначатися з ними в той момент, коли на місто падають ракети. Нитки не одразу стають прапорами. Ноти не одразу стають гімнами. Усьому свій час.
Але ця формула має ще один вимір. Тому що ідентичність – це ще й сума подій, які у вашому житті не відбулися.
Якщо в чиємусь житті не трапилася війна – відсутність цього досвіду теж пропишеться у світогляді. Якщо ніхто з близьких не служить у ЗСУ – це дає можливість ігнорувати армійську дискусію. Якщо ніхто з родичів не став переселенцем – ви можете не помічати проблем, з якими вони стикаються. Якщо реальність не прописалася у вашому житті на рівні особистого досвіду та персональних переживань, то з реальності вона перетворюється для вас на фон. Який завжди можна не брати до уваги.
Досвід служби в армії може стати частиною вашої ідентичності й додати до колишніх цінностей нові. Так само, як ухилення від служби може перетворитися на головний зміст вашого “внутрішньовоєнного” досвіду життя. Просто в цьому випадку змістом нового пласта ідентичності стануть страх, самовиправдання та знецінення тих, хто обрав натягти піксель.
Якщо ви донатите волонтерам, то досвід солідарності пропишеться у вашому проживанні війни. А якщо обрали не донатити, то досвідом воєнного часу для вас стане самоусунення та формула “нехай перестануть красти, і гроші з’являться”.
Війна – як і будь-який інший травматичний досвід – впливає на ідентичність людей, які з нею стикаються. Але редакція цього відбитка залежить від обраної моделі поведінки. Одні обирають дію, інші – бездіяльність. Хтось – солідарність, а хтось – усунення. Обставини нашого життя стають ареною для змін, але формат цих змін залежить від наших власних рішень.
Люди – не раціональні істоти, а такі, що раціоналізують. Вони спершу ухвалюють рішення, а потім постфактум вибудовують під них фундамент із пояснень і виправдань. Кожному хочеться почуватися на правильній стороні історії та етики, а тому лише мало хто готовий визнавати свої помилки. Більшості простіше виправдовувати свій вибір загальною недосконалістю обставин і дефіцитом альтернатив.
Вам може здаватися, що ваші рішення воєнного часу впливають на вас теперішнього. Але фактично ви обираєте собі етику на майбутнє. Відповідь на запитання “Що ти робив під час війни?” стане відповіддю на запитання про те, що ви робитимете після неї.
Павло Казарін, для УП
Читайте: Ярослав Грицак у Франківську: Історія – це хвороба, а нація вимагає садівників
