Відомий писанкар Олег Кіращук служить з початку повномасштабного вторгнення. І хоч на бойові виходи його вже не пускають, рветься максимально допомагати підрозділу – його писанки продають з аукціонів, а у вільний час він вчиться літати на дронах. «На позиції я вже не добіжу, а от на дронах ще політаю», – каже коломиянин.
Його історію Репортер записав на Донеччині під час робочої поїздки в самохідний артилерійський дивізіон 10 ОГШБр «Едельвейс».
Дитинство й перші писанки
Олег Кіращук – з Коломиї. Каже, малював змалечку. Мама нарізала великий рулон паперу, шматки розкладала на підлозі разом з олівцями, аби син міг малювати досхочу.
Сім’я жила сутужно, мама писала писанки на базар, розмальовувала кошики. Вже у 13 років допомагати їй у цьому взявся Олег.
1985 рік. Нас троє — я, сестра і маленький братик. Треба було працювати. Я сідав біля мами. Було соромно, що це не хлопчача робота, але я відчував відповідальність, – розповідає Кіращук. – Пам’ятаю, приходив на базар і демпінгував, хоча тоді ще й слова такого не знав. Писанки продавались, я витрушував вдома гроші і думав: я годую сім’ю.
Писав писанки до армії. Думав, після служби до цього не повернеться. Та коли у 1992 рік прийшла криза, не було роботи і грошей не вистачало навіть на їжу, мама запропонувала знову взятися до писанок.
Я думав тоді, що це тимчасово, поки Великдень. А тут – одна виставка, друга, поїздки за кордон. І так воно пішло, – каже Олег Кіращук.
Писанкарство, яке здавалося тимчасовим заробітком, залишилося в його житті назавжди. Роботи Олега Кіращука бачили далеко за межами України.
Я мав за велику честь виставлятися в Японії, Німеччині. У Лейпцигу нам навіть оплатили дорогу і проживання, щоб тільки представити Україну. У німецьких школах ми вчили дітей писати писанки. І коли я бачив, як люди з захопленням ставляться до нашого мистецтва, розумів – це не просто хобі. Це можливість показати Україну світу, – говорить Кіращук.
«Ангел» з бліндажа
З початком війни на сході Олег Кіращук знову відклав мистецтво. Пройшов Дебальцеве. Отримав поранення. Але гордий, шо встиг тоді повоювати.
Кілька разів мав загинути. Уже був впевнений, що ми не вийдемо. А ставалися такі чудеса, якби це в кіно показали, сказали б – абсурд, – каже Кіращук.
Він робив замальовки навіть у бліндажі. Згадує, що під час боїв за Вуглегірськ у січні 2015 року мав при собі блокнотики, де робив замальовки, ескізи ідей. Але змушений був залишити все під час останнього бою.
З усіх ескізів запам’ятався лише ангел, що доглядає квіти – їх стільки ж, як членів сім’ї – і береже від бур’яну. Це була перша писанка, яку я написав, повернувшись із госпіталю. Її бережемо донині, – говорить Олег Кіращук.
Після фронту знову взяв до рук писачок. У 2016 році в Коломийському музеї писанки відкрилася його персональна виставка. Мала тривати місяць, а залишилась на три роки.
Працівники казали: «Ви розумієте, яку справу роблять ваші писанки?» – розповідає Кіращук. – В часи АТО дуже гарно вдавалося популяризувати Україну. Зокрема й через те, що у 2014 році я теж воював, був поранений. Як мінімум кілька сотень людей через мої писанки на події в Україні почали дивитись по-іншому. Бо якщо вже писанкар, який має міжнародні виставки, пішов воювати, то значить, Україна відстоює якусь праву справу.
До війни був готовий
Про те, що повномасштабна війна таки буде, Олег Кіращук знав вже за кілька місяців до вторгнення. Речі були зібрані:
24 лютого я був готовий. В нас, атовців, майже у всіх були речі зібрані. Знав, що піду воювати.
До його 50-ліття, влітку 2022 року планувалася ювілейна виставка в Коломиї та виставки по світі. Тому старався розписати якомога більше. Каже, планував написати з сотню, але встиг – трохи більш як десять.
Музейники мене попередили: готуйтеся. То я поспіхом писав, хотів побільше. Щоб, якщо не минеться і мене не стане, то була б якась пам’ятка. А якщо і минеться, то не знаю, чи буду мати здоров’я поїздити світами у 60, – говорить Кіращук. Тепер, як у відпустку приїжджаю, зустрічаюся з музейниками, вони нагадують, що виставка на паузі, нічого не скасовано.
На початку вторгнення потрапив у резерв, дратувався, що війна, а його не пускають воювати. Згодом потрапив у підрозділ, що мав назву «Борсуки».
Читайте також: Калушанин Микола Панько з позивним «Хімік» хімічить з автівками на дорогах Донбасу
Нас тоді було десять. Відбирали таких, яких в будь-який момент підіймаєш, а вони готові. Абсолютна більшість із вищою освітою. Назва «Борсуки» лишилася і до сьогодні. Правда, опинився з ними зовсім випадково, – розповідає Олег Кіращук.
«Дід» у «Борсуках»
В цей підрозділ відбирали молодих бійців з бойовим досвідом. Олег Кіращук зголосився, бо досвід мав, а про вік його ніхто не запитав.
Приїхали хлопці – в балаклавах, брудні, зарослі, – розказує він. – Я, напевно, був гарно поголений чи молодо виглядав. І мав при собі хороший дорогий тепловізор, який мені передали з Америки ще в перші дні вторгнення. Це, мабуть, зіграло свою роль. Хвилина на збори. Я такий щасливий – все, їду воювати. А коли вже сідав у машину, питають: «А вам скільки років?». Я кажу: «Та 50». І така тиша настала, що взяли діда якогось. Але день за днем почав втиратися потрохи.
У його підрозділі найстаршому було 42. Але побратими змирилися, що з ними в групі за їхніми мірками – дід. Олег Кіращук каже, вони для нього були як сини. То біжить їм баню розтопити. То зелень посадив, щоб хлопці мали вітаміни якісь. А потім ще насадив огірки, картоплю, кукурудзу, кавуни.
Читайте також: Кара з неба. Як надвірнянець Іван Майхрович «покращує» ворогів (ВІДЕО)
Коли мене брали до бойових завдань – це взагалі було щастя. Приїжджав з бойових, ішов на свої грядки, там відпочивав душею, – розповідає Кіращук.
Але від виходів на бойові завдання довелося таки відмовитися – саме через вік. Наздоганяти молодших було непросто:
Хлопці просили: Петрович, давайте швидше, бо якщо москалі побачать, нам капут. А я задихаюся. Соромно, що затримую. Але тішився, що там були два розвідники з Президентського полку і я з ними. Пишаюся страшно, що ще трохи повоював.
Побратимам тоді довелося йому допомагати, щоби проскочити швидше. Тож більше його до бойових не залучали.
У мене вік такий, що я задіяний більше в тиловій службі. Син купив мені два навчальних дрони – зараз вчуся літати. І не залишаю надії ще повоювати, – каже Олег Кіращук.
«Відчуваю себе потрібним»
Значно допомагає підрозділу Олег Кіращук і писанкарством. Побратими дізналися про його хист не одразу. Коли знайомилися, то кожен розповідав, чим займається у цивільному житті. Але тоді його відповідь «писанкар» нікого не вразила.
Під час однієї з його відпусток у 2023 році писанку Олега Кіращука в Коломиї продали з аукціону за 18 000 грн. Місцеві медіа зробили про це новини, які долетіли й до побратимів Кіращука.
У мирному житті така писанка коштує десь 600 грн. Але всі розуміли, що гроші за неї підуть на ЗСУ, – говорить Олег Кіращук. – Коли я повернувся до себе в розташування, тут вже всі гуділи, що, виявляється, такі люди служать з нами.
Поки виїжджав на бойові завдання, то писати писанки на війні думки не було. Каже, навіть не уявляв, як можна в таких умовах братися за писачок. Як стало спокійніше, вирішив спробувати.
На Донеччині Олег Кіращук створив одну з перших фронтових писанок – «Наконечник стріл». Каже, вона цікава тим, що цей символ – не вигаданий.
На українських писанках зображали орнаменти, які просили в Бога хороших речей: погоди, здоров’я, достатку, щастя, любові. А от войовничих символів – просто мізер, – розповідає Олег Кіращук. – За весь час у давніх джерелах етнографів серед усіх писанок я бачив лише одну – «Наконечник стріл». Ймовірно, її писали, щоб просити у Бога або удачі на полюванні, або перемоги над ворогом. І зараз це дуже доречно, бо символізує наше прохання до Бога, щоб Україна перемогла.
Написав кілька таких писанок для хлопців, їм сподобалось. Буквально в чергу ставали за писанками. Коли їдуть у відпустки – бережно везуть писанки Кіращука додому.
Спочатку Олег Кіращук працював на Донеччині класичними писачками. А коли зрозумів, що писанкарством може допомогти ЗСУ, дружина переслала йому з дому професійні інструменти. Каже, писанку на гусячих яйцях з аукціону продають за 80 000 грн:
Щороку на Великдень стабільно збираємо на «Мавік». Цього року в Коломиї волонтери нашої «десятки» з аукціону не лише «Мавік» купили, а ще й залишилися кошти на ремонт техніки.
Окрім того, збори підтримують люди мистецтва з усього світу, які особисто знають Олега Кіращука. Вони допомагають, якщо є нагальна потреба. А у 2022 році в Чикаго писанку на страусиному яйці продали за 2000 доларів.
Усі знали, що кошти йдуть на ЗСУ, відповідно й ціна висока. Зазвичай розписане страусине яйце коштувало б 500 доларів. А тут знали, що автор воює. І це тішить, бо я чую себе потрібним, – каже Кіращук.
Читайте також: Старшину тут знають добре. «Едельвейс» Олександр Кушнірик уже 11 років на війні
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.