У Франківську теплими спогадами й колядою попрощалися з журналістом та військовим Русланом Ганущаком (ФОТО)

У суботу, 18 січня з Русланом Ганущаком прощалися на Майдані Незалежності у столиці. Сьогодні з ним попрощався Франківськ.

Руслан Ганущак був відомим відеооператором, працював на телеканалах «3 студія» та ТСН. Коли почалась війна, у 2014 році вступив до “Азову”. Після повномасштабного вторгнення став бійцем 92 бригади, пише Репортер.

На екрані показували фотороботи Ганущака з часів служби в Азові, фото гір, рідних. Під них близькі ділилися спогадами.

Донька Ірина зробила про батька фільм. Його вона показала усім присутнім. Каже, батько був дуже чуйним, завжди переживав за неї.

Ми могли поговорити про багато що, – говорить Ірина Ганущак. – Він завжди мене підтримував у всьому, завжди заспокоював. Хоч він фізично не завжди був поруч, але морально я відчувала, що він біля мене.

Дружина Руслана – Олександр Кодак – розповідає, що чоловік був особливим у всьому – у підході до роботи, до творчих задумів, до творчих рішень.

Він був очима «Азову», очима Майдану, але він не зміг бути очима повномасштабного вторгнення, – говорить Олександра Кодак. – Він був руками. Він робив усе, що було потрібно зробити на той момент. Це і виготовлення так званих «цукерочок», і польоти, і возив хлопців на передову. І на передовій він загинув.

Руслан Ганущак загинув 12 січня на Курщині під час виконання бойового завдання.

Наталка Коцкович служила з Русланом у полку “Азов” протягом 2014-2016 років. Вони там разом працювали у пресслужбі.

Я звільнилась, а він далі продовжував службу, – згадує військова, речниця Івано-Франківського обласного ТЦК та СП Наталія Коцкович. – Руслан – це людина-спокій. У будь-якій критичній ситуації він поводився дуже спокійно, дуже по-філософськи ставився. Попри те, що був спокійний, він був дуже сміливий. Знаєте, є люди такі спокійні, які ховаються, а він йшов вперед. З будь-якої ситуації він знав, що є вихід. У нас була велика пресслужба, він був найстаршим і таким, що ніколи не робив поспішних висновків або дій. З ним не було страшно. Ми потрапляли разом під обстріли. Гримає, бехкає, а він просто обертав голову і казав: «Я і цього разу вас вивезу. Все буде добре.

Своїми спогадами поділився побратим з «Азову» на позивний «Докрій». Він став і героєм документального фільму Руслана Ганущака «Два дні в Іловайську».

Тоді в Іловайську, можна сказати, був його такий перший бойовий вихід, – згадує побратим. – Бо він тільки приїхав в «Азов». Я з ним познайомився і все літо були там. Все літало, звідкись вихід, десь прихід. Поруч прихід, обабіч прихід, а Руслан знімав. Вів зйомку для цього фільму. Він такий був – весь в роботі. Я питав, чи він коли-небудь розслабляється. «Так, коли йду в гори», – казав. Чудесна людина, відкрита. Щиро все сприймав, відповідав на наші запити.

Руслан Ганущак – автор фільмів «Майдан. Перезавантаження», «Два дні в Іловайську» та «Брат за брата». Фільми показували за кордоном, сюжети, які знімав Ганущак, також облетіли світ, показували реальну ситуацію в Україні.

На прощання приїхав побратим Олександр «Фаркоп». Він – військовий окремого батальйону безпілотних систем. Розказує, що їхні позиції були поруч з підрозділом, у якому воював Руслан Ганущак. Каже, що мали щасливі моменти попити каву, поспілкуватися. А ще Руслан завжди пригощав бринзою, яку передавали з дому.

Знаєте, Руслан, він не агресивний у своїй думці, він не доводить, не намагається довести свою правоту, не намагається розказати за якусь правду, – говорить військовий. – Ні. Він своїми вчинками підводить тебе до тебе, що ти починаєш трошки по-іншому дивитися на світло. Він не був агресивний до ворога. Не погрожував словом, у бік тих скотів, які зараз пруться на нашу землю. Він просто робив цю роботу. Він розучив нас лаятися. Ми забуваємо матюччя, тому що при Руслані не можна. Казали хлопці з його бригади, що він безвідмовний. Коли є робота, коли треба потужно щось зробити, а в когось нема сил або можливості – там був Руслан.

Олександра Кодак зачитала слова, які говорив їй чоловік:

Він ніколи не казав сумувати, тужити і завжди казав – досить сумних пісень. Нам потрібно брати себе в руки. Нам потрібно розуміти, що відбувається у душі в кожного, що відбувається в нашій країні, і що ми маємо зробити для нашої країни. А починати треба з себе. Прислухайтеся, що каже вам ваше серце.

Життя закінчується на землі тільки земне, тільки фізичне, душа жива. Хто би що не казав, моїми словами зараз говорить мій Руслан. Моїми діями, я думаю, що теж говорить мій Руслан. І все, що зараз я роблю, може комусь здаватися дивним, може комусь здаватися незвичним. Але ми живемо в час, коли все міняється і ми повинні мінятися також. Починати потрібно з себе. Нема коли. В нас багато справ, так що погнали. Це були слова Руслана. Слава Україні. І слава героям, яким гинуть за нас.