Водій «Ніка». Петро Опацький вивіз сотні побратимів з Серебрянського лісу

41-річний Петро Опацький з села Задністрянське Бурштинської громади працював далекобійником за кордоном. Коли почалося вторгнення, ще й виграв грін-карту на виїзд у США. Але 25 лютого 2022 року чоловік вже був в Україні. Взяв за позивний ім’я доньки – Ніка, вивозив поранених побратимів з лісів Кремінної. Евакуювали, каже, не десятки, а сотні бійців, пише Репортер.

Коли твориться історія

Старший брат Петра – Роман Опацький – служить у 80 десантно-штурмовій ще від початку АТО. Петро тоді був у ДСНС, а на схід їздив як волонтер – і до брата, і до інших хлопців.

Після ДСНС поїхав за кордон водієм-далекобійником. Працював там зо п’ять років. Петрові навіть пропонували залишитися жити й перевезти сім’ю, бо водії дуже затребувані.

Категорично розумів, що ні, – відрізає Опацький. – Їдеш через Альпи, наприклад, в Італії чи в Австрії, чи по Іспанії, бачиш гори – краса. А потім згадуєш собі, які у нас Карпати – ну, куди!? Що шукати? Ти в себе вдома – в Україні!

За іронією долі, як каже сам Петро, коли почалася велика війна, йому прийшло повідомлення про виграш «Зеленої карти» на виїзд у США. Петра з сім’єю вже чекали в Мюнхені, аби пробивати американські візи.

Я сказав, що зараз потрібен державі, – говорить Петро Опацький. – Розумієте, ми живемо в такий час, коли твориться історія, ну якось хочеться взяти в цьому якнайбільшу участь, найактивнішу! Адже як би там не було, як би не звучало, але такий шанс випадає раз у житті, може, й не кожному!

Піхотинець у Мар’їнці, водій медеваку в Кремінній

Початок повномасштабного вторгнення Петро Опацький зустрів під французьким кордоном. Щоранку перед початком робочого дня завжди дивився інтернет-новини й побачив, що відбувається в Україні.

Одразу ж подзвонив до експедитора, аби той шукав вантаж з поворотом до Польщі, бо поїде туди порожнім. Вантаж знайшли, 25 лютого ввечері Петро вже був в Україні.

Читайте: Командир “Прайс”. Нацгвардієць Олексій Кашмар про трьох братів на війні, точні команди та полювання на нього

Далі завершив усі домашні справи, бо розумів, що вдома його довго не буде. Уже 1 березня 2022 року офіційно був на службі в Національній гвардії, у 50 полку імені Семена Височана. Оскільки за фахом далекобійник, то спершу їздив на тралі, возив техніку. Потім у полку шукали трьох добровольців у роту оперативного призначення. Петро зголосився, бо обіцяли, що через тиждень відправляються на фронт.

Перший бойовий досвід Опацький мав піхотинцем у Мар’їнці. Потім була ротація. Знову на фронт вирушив уже як водій-медеваку – вивозив поранених з Серебрянського лісу біля Кремінної.

Усіх довезли живими

Петро каже, на фронті у водіїв нема дороги, а є напрямок. Особливо коли треба їхати вночі, без фар, між деревами.

Якщо напрямок вже дуже сильно прострілюється, то шукаємо інший, – говорить Опацький. – Також було, що наприкінці березня випав сніг і повалило дерева. Або коли обстріл і також дерева падають, тоді шукаєш інший напрямок. Коли обстріли – треба швидко рухатись і не стояти на місці.

Петро взяв собі за позивний друге ім’я донечки – Ніка. Дівчинку хрестили – Марія-Ніка. Перше ім’я хотіла дружина, а друге Петро.

Каже, перше, що зробив, коли йому дали авто для евакуації, – балончиком написав «Ніка». Був упевнений у машині на всі сто, адже евакуювали бійців не десятками, а сотнями.

Усі бойові побратими були доставлені з пульсом. Іноді з мінімальним, але пульс був, тобто всі були живі, – говорить Петро. – Далі в госпіталях були різні моменти. Але ми свої задачі виконували. Ми доїжджали, а це головне для водія – доїхати, куди потрібно.

«Ніка» працював переважно у парі з медиком Семеном, позивний «Скаут». Каже – крутий чоловік. Коли було більше поранених чи тяжкий, то в медевак сідали два медики.

Читайте також: Петро Боднарук – про евакуацію з Серебрянського лісу та чому союзники називають наших медиків обезбашеними

Деколи дивишся на них, як на дітей, а вони б’ються, хто поїде, – розказує про медиків «Ніка». – Така в них суперечка завжди була, всі хотіли їхати, рвалися до бою. З ними було дуже приємно працювати. Ти розумієш, що люди молодші, але там не відчуваєш різницю у віці. І ти також від них набираєшся: «Ух, погнали!». Класні пацани.

“Міська” допомагає

Петро Опацький каже, його завдання – слухати медика: десь пригальмувати, десь треба швидше. Тобто довезти максимально швидко й максимально з комфортом.

Зараз він їздить на «Ніці-2». Адже будь-яка техніка ламається, а тим більше на війні. Розказує, коли були на сході, подзвонив товариш, що є машина. Хоч техніка була, але Петро сказав, нехай їде.

Якраз вертався з евакуації і полетіла турбіна, – розказує «Ніка». – Кілометри з чотири докотився до бази. Десь була годинка шоста ранку, коли зламалася, а о дванадцятій, в обід, вже привезли цю другу машину – і через дві години ми полетіли на евакуацію. Це тільки молитви рідних, що так сталося.

І на першій «Ніці», і на другій на панелі медеваку їздив сірий ведмедик. Це подарунок донечки.

Перед виїздом, коли ми вже виїжджали на фронт, донечка дала цього ведмедика і каже: «Тату, то Міська. Міська буде тобі допомагати», – розказує Петро Опацький. – Вона тоді ще так говорила. Поки війна, він всюди мусить бути зі мною.

Також розповідає, що недавно у школі був якийсь захід і кожен ніс якісь свої здобутки. Марія-Ніка, крім своїх медалей, бо займається таеквондо, несла прапор полку, в якому служить її тато. Це подарунок від нього.

Авторка: Світлана Лелик

Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.