24-річний Петро Боднарук зі Стопчатова Косівського району нещодавно повернувся з Англії. Медик евакуації 50 полку Нацгвардії має й відповідний позивний – Бинт. В Англії був на навчаннях. Іноземним колегам Петро розповідав про евакуацію у Серебрянському лісі. Ті, каже, називали роботу наших медиків – обезбашеною, пише Репортер.
Мотивацію треба повертати, бо ворог за дверима
Свій позивний Петро Боднарук взяв із книги Олександра Данилюка «Ті, що стомилися боятись». У ній розповідається про події 2015 року, вихід з Дебальцевого, зокрема про роботу начмеда.
Там дуже гарно описується, як він приймав поранених, що вони робили, чим заміняли лікарські засоби та взагалі як надавали допомогу, – розповідає Петро. – У того медика якраз був позивний – Бинт, тому і я взяв такий самий.
Петро Боднарук навчався у медичному коледжі, добре його закінчив, пройшов практику, але поїхав на роботу за кордон. Повернувся через те, що йому прийшла повістка на строкову.
У мене дуже гарне виховання і в нашій сім’ї прийнято, що всі мають служити, – пояснює Петро. – Знаєте, такі міркування, якщо не служив – то не чоловік. Тому так і пішов. Я ще тоді був впевнений і нині також, що служити потрібно. Це дає своє, це новий світ, нові пізнання і точно пригодиться в житті.
Петро відслужив строкову з 2019 до 2021 року, дев’ять місяців був цивільним, а далі почалася велика війна. Він поїхав у військкомат на другий день. Пригадує, що домовився зі своїми хлопцями, з якими служив строкову, тож разом поїхали в частину до Франківська. Серед них був хірург, торговий агент, електрик — хлопці різних професій.
Під військкоматом було дуже багато людей, – згадує Петро. – Дуже різні – від моїх ровесників до старших за 50 років. Люди рвались, хотіли захищати, допомагати. Коли приїхали вже в частину, в нас зібрався дуже крутий колектив. Усі дуже мотивовані, усі хотіли давити ворога.
Читайте також: Але хлопці живі! Група нацгвардійця Василя Панкратова винесла з поля бою 150 людей
Зараз, каже, тої мотивації вже нема. Вона пішла разом із тими, хто був на початку. Когось, на жаль, вже не вернути.
Багато загинуло, дуже багато є поранених, – говорить Бинт. – Нам усіма силами потрібно підтримувати цю мотивацію, той бойовий дух, що був на початку, бо ворог за дверима і нам треба його стримати.
Медик і водій – єдине ціле
Боднарук розказує, що його перше бойове хрещення з медицини на нулі було сумним.
Ми приймали пораненого, але його до нас не довезли. Він загинув, – пригадує Петро. – Впала міна, йому відірвало дві ноги, він їхав на турнікетах. Шансів не було. З цим першим сумним досвідом ми вже розуміли, що відбувається, що люди гинуть. Можна сказати, спершу нас це трохи розгубило, але й водночас загартувало. Далі ми вже працювали з розумінням, що треба робити, що це людське життя.
Переважно екіпаж евакуаційної машини – це медик і водій. Могли забирати одного важкого, а могли сім легких чи два середніх. Каже, за пів року через руки медеваку пройшло понад 500 людей.
Добре робити свою роботу дозволяла впевненість у водіях. У Петра таких було два. Розказує про водія з позивним Ніка, він взяв позивний з ім’ям своєї доньки. Каже, дуже крутий водій. Працював за кордоном далекобійником, але повернувся в Україну, коли почалося вторгнення.
Дуже мотивований чоловік, постійно на позитиві, – розповідає Петро Боднарук. – Так само і другий – це вже мій ровесник – Олександр. Він завжди дуже спокійний і також на позитиві. Кожен знав свою роботу, виконував її на максимум. Ми там були, як родина, я не переживав, що щось може статися. Знав, що вони допоможуть у будь-якому разі – ніхто нікуди не втече.
До теми: Біль з піснями. Як франківець Ілля Зелінський вивозив поранених з лісів Кремінної
Але треба спитати
Петро евакуйовував своїх побратимів, а також з інших підрозділів. Тому часто Петра через Instagram знаходять ті, кого він вивіз.
Є форми Ф100 і там вказується прізвище медика, – пояснює Боднарук. – І знаходили по прізвищу, додавались у друзі і просто дякували. Це дуже класні емоції, коли тобі пише, той, кого ти евакуював. Але з іншого боку сумно, бо серед них були дуже важкі. Наприклад, був чоловік з пораненням плеча. Поранення – це м’яко кажучи. Йому пізніше ампутували руку. І питаєш просто, як він, і згадуєш, що з ним було, що там нічого доброго не могли зробити, розумію, що він зараз напише щось не те, щоб хотілося і йому, і мені. Але треба спитати.
До речі, Петро хоче здобути вищу освіту. Вступає у Прикарпатський університет на магістратуру. Каже, готувався до іспитів, читав багато літератури, яка пов’язана з його майбутньою спеціальністю – реабілітаційною психологією.
Медик із лісу
Недавно Боднарук проходив навчання в Англії. Розказує, що з Нацгвардії їх відправили 30 людей. Кожен мав бойовий досвід і був спеціалістом у своїй справі – танкісти, водії БТР, снайпери, штурмовики, медики.
Мали нас навчати, а вийшло так, що й ми навчали, – говорить Боднарук. – Наприклад, у нас було три медики. Я – медик із лісу, був хлопець з прикордонної служби, який евакуйовував поранених на човнах, а також один, який евакуйовував у полі – на Запорізькому напрямку. Три медики з трьох різних локацій. Хлопці з Канади, Америки, Литви, Англії нас кликали і ми розписували, як працює наша евакуація, хто де задіюється і тому подібне.
За його словами, у британців дуже добрі свої стандарти, але вони уважно слухали українців, бо те, яку війну проходили іноземні інструктори, і війна зараз – зовсім різні війни.
Їх дуже дивує те, що, наприклад, по нормах евакуація триває до двох годин, – розповідає Петро. – У нас може тривати шість годин, вісім, день. Розказували, що поранений лежить десь в якомусь бліндажі, йому постійно надають допомогу і постійно за ним слідкують. Вони цього не розуміли, бо з таким не стикалися. У нас є поранений, у нас є сортування поранених, у нас є багато поранених.
До речі, найдовша його евакуація тривала півтора дня. Через інтенсивні бойові дії неможливо було підібратися й забрати поранених.
Ще, каже Петро, іноземців найбільше дивує, як наші медики працюють на своїх етапах.
Казали, що ми обезбашені і що вони б так не вчиняли, – говорить Бинт. – У них має бути багато різної підтримки, наприклад, вогнева й тому подібне. Ми, звісно, цього всього дотримувалися, але вони не рахують, що ворог може дуже сильно вражати своїм вогневими засобами, тож таку підтримку надавати, яку вони хочуть і яка в них прописана, просто неможливо. А якщо один раз буде така підтримка, то просто згорить техніка, згорить усе.
Читайте також: Екіпаж “контуженої буханки”: як Іван Рурак вивозив поранених побратимів з лісів Кремінної (ВІДЕО)
А ще дивувалися, що у нашому війську багато людей у старших роках.
Навчання тривали півтора місяця. Петро каже, що це дуже потрібно, адже це обмін досвідом.
Їм цікаво спілкуватись з нами, бо ми щось для них нове, а вони – щось нове для нас, – каже Боднарук. – Коли ми вже звідти їхали, то всі інструктори, весь персонал, який там працює, ставали попри дорогу та віддавали нам військові вітання, плескали.
Авторка: Світлана Лелик
Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.
Comments are closed.