Вистава «Чуваки не святкують або Ukrainian» уперше в Івано-Франківську – вже цієї суботи. 21 жовтня, обласна філармонія, 18.00. Квитки можна придбати просто вже – тут.
Це вже третя спроба вистави зустрітися з франківцями й цього разу її зіграють незалежно від обставин. У цьому впевнений автор текстів і водночас актор Руслан Горовий. Письменник, музикант, волонтер. А також – журналіст, режисер-документаліст, поет, співзасновник видавництва «Та ТиШо», засновник мистецького проєкту «Так працює пам’ять» і ще багато всього іншого.
Горовий часто буває у Франківську, де мешкає чимало його друзів. З виставою «Чуваки не святкують або Ukrainian» Руслан намагався познайомити франківців уже двічі. Попередні рази не склалося. Вистава створена у 2021 році в Києві. Натхненником проєкту став друг Руслана Горового, продюсер Михайло Бондаренко. Хоч це вже не перша вистава за творами Горового – проте його дебют в якості актора.
Далі – пряма мова Руслана з етеру на радіо «Західний Полюс»:
«Мені цікаво було спробувати. Тепер можу сказати з упевненістю: з усіх професій, які я свого часу опанував, а в мене їх чимало, акторський хліб, от саме театральний акторський, – це, мабуть, найтяжче, що я робив. Тому що дуже багато відповідальності, дуже багато рефлексій на партнера. Самому бажано нічого не забути, ну і партнера, раптом зреагує не так, підтримати відповідно.
Мені було цікаво, як у дитинстві: «Що там у тому театрі?». От я і спробував. Хоча театральні постановки за моїми творами вже були. У київському Молодому театрі досі йде вистава «Гагарін і Барселона» за моєю повістю. Свого часу її поставили студенти, які зараз уже знані режисери й актори.
Наприклад, Марина Кошкіна. Це була її перша роль у театрі, випускна вистава. Вона там грала Барселону. Вона ж знімалась нещодавно і в кліпі на мою з Євгеном Турчиновим пісню «ТННП» («Ти ніколи не помреш»).
Потім була вистава в театрі «Золоті ворота» під назвою «Бери від життя все». Теж узяли кілька моїх історій, історії моєї куми (теж письменниці) Татусі Бо. Там і Віталіна Біблів грає. Та загалом багато дуже гарних акторів задіяли в тій виставі. Вона про двох чуваків із Конотопа, Віктора й Павліка, які шукають сенс життя.
Ну і вистава «Чуваки не святкують, або Ukrainian» – також про вихідця з Конотопа. Насправді на сцені проживаються до 20 різних персонажів, просто акторів двоє. Це історія випадкової зустрічі двох людей, які нічого не знають один про одного, вони, як то кажуть, із різних світів. А дійство – про нашу буденність, минуле, майбутнє, про любов, дружбу і зраду, про війну. Ту, яка на той час уже точилася.
Для мене ж війна – не просто картинка. Це почалося майже 10 років тому. Тоді одразу всі, хто розумів, що нас чекає, поїхали воювати та допомагати – туди, на фронт. Оскільки колись, у 1990-х, у через велику любов я жив на Донбасі, теж туди поїхав. Допомагати, бо вояка з мене так собі – нема одного ока та ще деякі нюанси.
Проте сидіти вдома після Майдану було просто неможливо. Тому й поїхав на Донбас, допомагав усі ці роки. Спершу з моїми друзями з гурту «Антитіла» багато їздили. До речі, одного разу мало не загинули, повертаючись із війни. А найобразливіше те, що в ДТП!
Читайте: У центрі Франківська відкрили виставку «Очі Маріуполя»
Ну а до лютого 2022 року моя сім’я була, якщо можна так сказати, готова. Якщо можна взагалі до такого підготуватися. Ми з дружиною (письменниця Людмила Горова) говорили на цю тему, в нас були спаковані валізки й підготовані всі документи – для кожного з батьків на виїзд дітей за кордон. Про всяк випадок – ніхто ж не знав, як воно може статись. Але дійсність завжди інша. Як показала практика, підготуватися повністю до війни ти не в змозі. Вона приходить завжди, коли не чекаєш. Я ж їхав саме з Харкова, з першими бомбами…
(До речі, перший візит «Чуваків…» у Франківськ був призначений на 7 березня 2022 року. Афіша з ними ще довго висіла на будівлі «Арена-Центру», де не сталася вистава)
Минуло більше року від початку вторгнення, перш ніж ми вирішили, що готові повернутися до цієї гри. До того про це не могло бути навіть мови. Проте мій імпресаріо Михайло Бондаренко (на рахунку якого, зокрема, добре відомий франківцям проєкт «Оскар і Рожева пані» з акторами Франківського драмтеатру), який задумав цю виставу, вклав у неї душу, серце, гроші, все, що міг, саме демобілізувався після поранення. Йому потрібно повертатися в бізнес, повертатися в цивільне життя. А як можна зробити це краще, як не займатися улюбленою справою?
Читайте: Франківський художник Олесь Базюк запрошує на презентацію проєкту «Спрага»
Коли він запропонував спробувати, я сказав «так». Пообіцяв. І маю виконати обіцянку, хочеться мені цього чи ні, можу я чи не можу. Ми в цьому житті – дорослі люди, маємо виконувати обіцяне. Тому вистави в Києві, Франківську та Львові відбудуться. Навіть якщо людей буде небагато, ми все одно відіграємо. Хоча раніше на цю виставу завжди були «солд-аути».
Продюсер Михайло Бондаренко – харків’янин. Із тамтешньої театральна групи «Ампулка». Репетиції «Чуваків…» відбувалися у підвалі київського Будинку офіцерів. Режисер Максим Голенко зараз у Львові – художній керівник театру Заньковецької. А на той момент був у столиці. Як і Дмитро Усов – мій сценічний партнер. Тепер – актор одеського театру імені Василька.
Ми спочатку хотіли дівчинку взяти мені до пари. За першим задумом вистава будувалась більше на взаємодії з ляльками. В нас є прекрасна акторка-лялькарка, Антоніна Хижняк. Але на той момент вона зламала ногу. Знайшовся Усов, який теж починав із Театру юного глядача (ТЮЗ на Липках). Тож ляльки таки присутні в цій виставі.
Мої – гітара й лірика. Проте я не лише співаю – граю повноцінно. Просто весь час дуже критично ставлюся для своєї гри. Та, як показує практика, і одну книжку кожна людина може написати, якщо вона пише про себе. І одну виставу зможе зіграти, якщо вистава – про себе.
Не думаю, що можу грати в інших виставах. Актором у кліпі знятись, в якомусь кіно – ну, це можливо. А театр – дуже серйозна штука, з якою треба працювати, весь час працювати. А ти вже заглядаєш у паспорт і розумієш, що забуваєш слова… Ну, так буває: рівень кортизолу під час війни дуже сильно підіймається. Тож інколи ти просто тупиш, інколи вже й стрибнути не можеш. Нехай цим займаються професіонали.
(Насправді у «Чуваках…» задіяні виключно професіонали. Крім уже згаданих, сценографія та костюми – Лесі Головач. Вона свого часу попрацювала й у Франківську, зокрема над уже легендарним «Гамлетом». А художником вистави став Нікіта Тітов)
А ми рестартанемо й подивимось. Якщо все вийде – повеземо виставу й на фронт. Туди, де це можливо. Адже «Чуваки…» – це про нас, про сучасність. І зараз вистава ще гостріше сприйматиметься, ніж до масштабного вторгнення.
Історії всім зрозумілі. Хтось це все бачив у цьому житті. Але не було того, що зараз. Не було Бучі, не було Маріуполя. Не було цілих кладовищ загиблих людей. І кожен уже пережив цю війну по-своєму. Комусь вона «постукала» не просто там десь, на горизонті, а прямо в двері. Вибила комусь ті двері, комусь побілка на голову попадала…
Але так, у голові прокручуючи це все, вистава тільки посилилась цими речами, які навколо. Хоча у сценарій змін не вносили. Просто зараз велика війна ще більше підкреслила те, що ми хотіли сказати. Глядач не матиме відчуття, що ця вистава була створена не зараз, не сьогодні. Це важливо. Хоч і дивно, але сприйматиметься саме так. Адже подібних речей ще точно немає. Їх буде багато потім – рано чи пізно. Тому що людям треба не просто це прожити, але й осягнути та написати. Це ж було уже зроблено раніше».
Ті, хто вже бачив виставу «Чуваки не святкують або Ukrainian», кажуть, що її хочеться дивитися не один раз. Але, увага – вистава 16+, у ній лунає ненормативна лексика. А як іще казати про війну?
І ще, це важливо. Під час туру «Чуваки…» збирають гроші на перемогу – спільно з командою Heavy Metal Volunteers.
Нагадаємо ще раз: субота, 21 жовтня, обласна філармонія, 18.00.
Авторка: Оксана Квітнева
Comments are closed.