З початку повномасштабного вторгнення практично ніхто з іноземних артистів не радує франківців – та й загалом українців – своїми концертами. І все ж, 14 лютого в обласній філармонії в Івано-Франківську виступатиме французький піаніст Максим Зеккіні.
Максим Зеккіні тут уже вчетверте. Каже, не міг не підтримати франківців у важкий час. «Репортер» розпитав його про враження.
– Пане Максиме, ви приїхали до Франківська сьогодні (13 лютого – авт.). Чи встигли побачити якісь зміни у місті, пов’язані з війною?
– Так, приїхав автобусом з Кракова. Від ранку мав багато зустрічей – з мером, з головою ОДА. Тож у мене не було часу побачити багато у місті. Єдине, що зауважив нового, якщо порівнювати з останнім разом в Івано-Франківську, – це барикади біля адміністративної будівлі.
– Ваші рідні хвилювалися?
– Трохи так. Але я їх запевнив, що їду на захід України, що тут більш спокійно.
– Цього разу у вас концерт лише у Франківську. Що наштовхнуло на думку приїхати?
– Для мене це дуже важливий концерт. Я вчетверте у Франківську і щоразу мене приймали неймовірно тепло, у мене багато дуже гарних спогадів. Тепер я спробую передати це тепло у такий важкий час. Це повернення того щастя, яке я отримував, приїжджаючи у Франківськ.
Дати такий концерт підтримки мені запропонував Сергій Єрьомін (керівник ГО «Парі-ІФ», яка організувала концерт Максима у Франківську – авт.). Це шанс показати, що Франція і французькі артисти підтримують Україну і Франківськ. І мені дуже приємно продемонструвати цю підтримку моєї країни, дружбу, яка є між нашими народами. Тому перша частина концерту складатиметься з французької музики, а друга – з української. З цієї нагоди я відкрив для себе багато композиторів і українську музику. Це дуже гарна, дуже романтична музика.
– А які українські пісні гратимете? Пригадую, на початку повномасштабного вторгнення, ви записали уривок з «Червоної рути»…
– Так, я її гратиму, бо дуже люблю цю пісню! Також є багато інших. Я не дуже знаю назви, бо вони написані кирилицею. Але це дуже відомі пісні. Сергій надіслав мені список, і я обрав серед них ті, які гратиму на концерті.
Максим Зеккіні показує ноти «Гуцулки Ксені», «Як тебе не любити, Києве мій», «Ой у лузі червона калина» та інші.
– То це буде більше патріотичний чи романтичний концерт? Бо ж він – у День святого Валентина.
– Звісно, це поєднання. Бо у важкі часи неможливо не говорити про патріотизм і про Україну під час війни. Але це все ж таки День Валентина, тож є багато романтичних пісень, зокрема, у французькій частині – Шарль Азнавур, Едіт Піаф.
– Чи вважаєте ви, що Франція робить достатньо з точки зору підтримки України?
– Звісно, думаю, що треба робити більше. Але надіємося, що в найближчі тижні допомога посилиться. Бо український президент приїжджав у Париж, зустрічався з Емманюелем Макроном. Це був важливий візит.
Щодо культурної підтримки, я розумію, що для багатьох артистів не так просто – приїхати з концертами зараз, бо є певний страх. Вони не впевнені, як усе пройде. А ще – не працюють аеропорти, тож треба їхати автобусом, це дуже довго. На щастя, у мене є друзі-українці, які все пояснили, тому я був спокійний.
– Як ви думаєте, чи зараз варто тимчасово забути про російських виконавців і композиторів? Чи «музика поза політикою»?
– Знаєте, у нас у Франції з цього приводу точаться сильні дебати. Поки ми зупинилися на тому, щоб не забороняти російський культурний спадок, зокрема у класичній музиці: Рахманінов, Чайковський, Прокоф’єв. Ці композитори все ще є у програмах концертів, бо це інша епоха, інші люди. Також є багато росіян, незгодних з теперішньою політикою Росії, тож ми вирішили не робити бойкот.
Я розумію, що в Україні до цього інше ставлення. У Франції теж тривають дебати. Але російські піаністи зараз грають у Франції, якщо вони висловили свою незгоду з діями росії.
– Можливо, зараз час відкривати для себе українських музикантів?
– О, так, зараз у Франції проводиться дуже багато концертів українських композиторів. І я думаю, що нині якраз є можливість відкрити для себе цю дуже багату, красиву, натхненну культуру. Також зараз часто концерти розпочинаються мелодією Мирослава Скорика, на честь українського народу. Думаю, багато артистів тепер відкрили для себе українських композиторів. Люди приємно здивовані, бо ця музика дуже гарна. Шкода, що цього не було раніше.
– Чи французи підтримують Україну? Чи й далі є увага до наших подій?
– Звісно, все населення підтримує Україну, про неї говорять по телебаченню щодня. Немає ніякої двозначності, тут все ясно.
Ми в курсі всього, що відбувається, репортажі, обговорення постійно. Це, до речі, не так само для багатьох інших воєн, які відбуваються по світу. Мені здається, що Україна набагато більше присутня у нас у новинах. Франція стовідсотково з Україною.
– Повернімося до музики. Ви відомий своєю грою лівою рукою. Чому вирішили зайняти цю нішу?
– Є дуже відома композиція, називається «Концерт Моріса Равеля для лівої руки». Це дуже гарна історія про піаніста, який втратив праву руку на війні, але хотів продовжувати кар’єру. З власних статків він заплатив композиторові, який написав йому музичний твір для лівої руки. І я думаю, що це репертуар, який передає дуже сильний людський посил, що, зіткнувшись з бідою, людина може знайти рішення, щоб її пережити, може продовжувати досягати своєї мрії. Вважаю, що це неймовірна історія.
Тож я знайшов в інтернеті дуже багато композицій для лівої руки, виявилося, що їх мало хто грає. Я вирішив відкрити для слухачів цей репертуар.
Читайте: Прикарпатський ансамбль виконає пісню французьких партизан і заспіває її в Парижі
– У вас є улюблена композиція?
– Ми, піаністи, дуже любимо романтичну музику: Шопена, Ліста, інших композиторів цього часу. Тому в моєму репертуарі є багато цих композицій, але серед них неможливо вибрати одну.
– Ви виступаєте по всьому світу: Від Франції до Болівії, від США до Нігерії. Публіка у країнах відрізняється?
– Так, публіка різна. Є більш тепла, яка багато аплодує, а є більш стримана. І я це говорю не тому, що зараз тут, а справді: на мою думку, українська публіка неймовірна – дуже тепла, артистична. Наприкінці концерту є багато людей, які підходять до мене, хочуть зробити фото, поговорити про музику. Це завжди щастя – приїжджати сюди.
– Але ми напевно більш стримані, наприклад, ніж французи.
– Ні-ні, навпаки. От у Франції класична музика – це більше для старших людей. А тут є дуже багато молоді у залі. Тож публіка дуже приємна, молодша й динамічніша, ніж французька.
– Ви адаптуєте свою програму для кожної країни?
– Так, зазвичай. Спочатку завжди є класична частина, бо всюди по світу важливо цікавитися творами Моріса Равеля, Клода Дебюссі, Фридерика Шопена. А друга частина вже присвячена певній країні. Коли я граю їхню музику, цим дякую за прийом.
– Що більше любите – турне чи запис дисків?
– Звісно, турне. Коли записую диски, немає публіки, обміну енергією. Для мене записувати диск – це трохи нудно. Я дуже люблю зустрічати нові культури, людей, обмінюватися враженнями. Подорожувати – це помічати інший спосіб мислення у світі. Бо спосіб мислення французів, колумбійців, алжирців, нігерійців – такий різний.
Я завжди даю майстер-класи, коли приїжджаю в іншу країну. Це і про зустрічі, і про те, щоб бачити різну манеру передавати музику. Бо є величезна різниця між колумбійським артистом, який грає Моріса Равеля, і китайським артистом, який грає Моріса Равеля. Це дуже збагачує – бачити, як одну і ту ж композицію можна інтерпретувати по-різному.
– У Франківську теж цього разу буде майстер-клас?
– Так, у середу, з учнями музичних шкіл. Я завжди його проводжу, коли приїжджаю. Також зустрічаюся з викладачами.
Зазвичай це відбувається так: учні грають композицію, яку готують наперед. Звісно, я не їхній викладач, тож можу давати лише загальні поради. І часто ми залишаємось на зв’язку через Instagram, вони надсилають мені відео. Це дуже збагачує – і їх, і мене.
Також зустрічаюся з людьми, які вивчають французьку в «Парі-ІФ». Мені дуже приємно їм допомогти, поспілкуватися, щоб вони могли практикуватися в моїй мові.
Читайте: «Тут наш дім». Француз Клеман Колетто продовжує жити у Франківську під час війни
– Чому для вас було важливо приїхати з концертом зараз?
– Вперше я був в Україні у 2017, потім у 2018, 2019, а далі була перерва через Covid-19. Я бував у багатьох містах: Одеса, Дніпро, Бердичів, Київ, Франківськ, Рівне, Львів. Я дуже люблю цю країну, тут завжди зустрічаю чудових людей і на концертах – неймовірний прийом. А студенти завжди дуже гарно одягнені, ввічливі, уважні, вмотивовані – у Франції таке не часто побачиш.
Коли я граю, у залі завжди стоїть тиша, всі слухають. З точки зору артиста – це ідеальна країна, яка любить мистецтво, яка уважно слухає, яка вимоглива. Приїжджати сюди завжди дуже приємно. І в цей важкий час я відчуваю, що це моя місія – віддати людям те тепло, що я від них отримував.
Авторка: Ольга Романська
Квитки на концерт – за посиланням.
Максим Зеккіні (Maxime Zecchini) – народився у 1979 році, почав грати на фортепіано у 5 років. Навчався музиці у Ліоні та Парижі, став першим французьким піаністом, який отримав диплом престижної Академії «Incontri col Maestro» в Італії. Лауреат багатьох музичних конкурсів.
Максим Зеккіні виступав у понад 50 країнах світу. Його дискографія включає більше десятка дисків. Основа репертуару піаніста – музичні композиції для лівої руки.
Comments are closed.