Газета Люди

“Француз” з Донбасу. Сергій Єрьомін – про життя спочатку, Франківськ і французьку мову

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Коли у місто приходить війна, життя міняється назавжди. Багато українців знають про це не з кіно. У проєкті «Різні разом» «Репортер» поговорить з тими, хто мусив почати все спочатку в Івано-Франківську – і хто тепер змінює місто на краще.

Розпочали з Сергія Єрьоміна, керівника громадської організації «Парі-ІФ», головного амбасадора всього французького у Франківську.

Сергій Єрьомін народився у місті Костянтинівка Донецької області. Вивчав французьку та німецьку мови в університеті в Горлівці. Потім з дружиною переїхав у місто Лутугине, що біля Луганська. Там мешкав 25 років, до 2014. Спочатку викладав у школі французьку, потім працював в інституті менеджменту в Луганську.

Далі був шлях до створення «Альянс Франсез» (громадська організація, яка займається поширенням французької мови та культури у світі – авт.), марку якого вдалося отримати у 2003 році. Луганськ став одним із 10 українських міст (зараз фактично залишилося шість), які отримали право створити цю організацію.

А у 2014 році розпочалася війна, і все довелося покинути.

– Пане Сергію, як воно – залишати звичне життя?

– Звичайно, важко. Безпосередньо бойові дії почалися в червні. Я тоді був у Києві на зборах організації, повернувся в Луганськ, а з Лутугиним вже не було сполучення. На щастя, у Луганську була квартира, яку ми винаймали для французьких стажерів. Сподівалися, що от зараз це все минеться. Але на початку вересня вже було зрозуміло, що це надовго.

Це важко передати. Пам’ятаю ту ніч, коли ти лягаєш спати і знаєш, що вранці буде їхати останній автобус – і все.

– І що робили далі?

– У вересні ми зрозуміли, що з Луганськом – все. У французькому посольстві мені порадили їхати в Одесу, там потужний «Альянс Франсез». Я працював там два роки викладачем, потім став заступником директора організації. Але там бачили, що мені потрібне активніше заняття. Тоді якраз у посольство надходили пропозиції відкрити «Альянс» ще в якомусь місті. Тож вирішили запропонувати мені його очолити.

На вибір дали три міста: Ужгород, Івано-Франківськ і Вінницю. Я поїхав у відрядження у кожне, щоб проаналізувати ситуацію і викласти своє бачення у звіті.

Жуль Одрі перед прем’єрою “Калігули” у Франківську: «З хаосу завжди виходить щось сильне» (ФОТО)

– Чому обрали Франківськ?

– Коли я тільки збирався у поїздку, то Франківськ розглядав в останню чергу. Думав, може, Вінниця? Адже туди переїхав Донецький університет, там був потужний відділ міжнародного співробітництва. Або Ужгород – там у мене теж є особисті контакти.

У Франківськ я приїхав наприкінці листопада: холодно, сніг. До того ж, був такий стереотип про це місто, вважалося, що тут трохи екстремістські погляди. Але потім я зустрівся з різними людьми, з кафедрою французької філології ПНУ, вчителями французької мови. Звісно, враження одразу змінилися на краще. Тут таке відкрите щире ставлення – в Одесі я такого не відчував.

У результаті вирішив, що треба починати саме тут і поділився своїм баченням з посольством. З лютого 2018 року переїхав жити до Франківська, а у червні ми створили громадську організацію «Парі-ІФ».

– Чи легко «офранцужувати» Франківськ?

– Це болюче питання, бо французьку зараз вчать менше, до речі, німецьку теж. Багато хто каже: «Навіщо нам це, давайте англійську». В Івано-Франківській області єдине місце, де вивчають французьку як першу іноземну – це Обертин. У нашому місті вчать французьку в ліцеї № 11, ліцеї Шухевича, ліцеї імені Сабата. А от у ліцеї № 1 французьку вже не викладають, у ліцеї № 6 теж, здається, вже немає.

З іншого боку, є студенти кафедри французької філології ПНУ. Деякі студентки-волонтерки допомагають нам ще з першого курсу. Також особливість Прикарпаття – тут багато людей їздять працювати у Францію. З того ж Обертина щотижня декілька бусів їдуть туди на заробітки. А ми пропонуємо вищу освіту у Франції.

Якщо батьки працюють у Франції, то діти можуть навчатися там у вишах. А для цього треба знати мову. До нас на курси приходять жінки, в яких чоловіки чи діти працюють у Франції. Звісно, є й такі, хто вчить мову просто, бо вона гарна. Але більшість робить це для практичного застосування.

Весна буде французькою. Де франківці зможуть відчути атмосферу Парижа

– Чи багато людей приходить на курси?

– Зараз у нас є десь 50-60 студентів – з 12 років і десь до 65. Але змінюється профіль. Людей більше не стає, але вони більш віддані та знають, чого хочуть.

У 2019 році ми створили центр складання іспитів DELF-DALF. Дип­ломи DELF-DALF – це мотивація вивчати французьку, бо без підтвердженого рівня В2 у Франції не вступиш до навчального закладу, не отримаєш офіційну роботу.

– Також стало більше подій, тепер у нас теж проходить «Французька весна». Чи зацікавлена французька сторона у заходах у нашому місті?

– Митці хочуть приїжджати. У мене є особисті контакти людей, які вже в нас були і готові їхати хоч щороку. Це музикант Максим Зеккіні, актор Ерік Сена. Але культурну політику курує посольство Франції і вважає, що щороку треба запрошувати різних людей з різних напрямів мистецтва.

Також впирається в гроші. У деяких інших містах є постійні спонсори заходів. У нас їх не вистачає. Я звертався до можливих спонсорів стосовно придбання квитків на літак. Відмовили. Максим Зеккіні навіть сам оплатив свій літак, щоб приїхати до нас, бо він знає, як його тут будуть сприймати.

Проблема малих міст – як Франківськ і навіть Луганськ – вважається: «Хто буде там на вас дивитись?». Але я доводжу посольству й митцям, що хоч інші міста більші, але ми прийма­ємо краще.

– Гостям із Франції у нас подобається?

– У великих містах так: людина приїхала, виступила, в готель, а потім додому. Коли приїжджають до нас, ми робимо заходи. З Максимом Заккіні проводили безкоштовний майстер-клас для вчителів музики й піаністів. З Еріком Сена їздили у школи. У нас людяний і зацікавлений підхід, звісно, їм це подобається. У більших містах такого не буває.

Більше того, приїжджають і французи, які хочуть сюди переїхати, відкрити бізнес. Їм подобається, що українці більш відкриті. Хоч з поганого – можуть легше обдурити. Але у нас менше обмежень, навіть з коронавірусом.

– Поки що за все французьке у Франківську відповідає «Парі-ІФ». Але з часом вона перетвориться у «Альянс Франсез»?

– «Альянс Франсез» – це лейбл, марка. Я вважаю, що ми вже гідні її мати. Але є бюрократія: треба статистику, звіти, передбачити бюджет. А на це немає часу. У нас лише три викладачі, разом зі мною.

Загалом, бракує приміщення, куди було б не соромно запрошувати іноземних гостей. І місця, щоб зробити кімнату для дітей. Потрібні вчителі, стажери французької…

Але певні кроки робимо. Проводимо культурну діяльність, у нас є адміністративна рада. Пандемія відійде, то ми зможемо організувати лінгвістичні подорожі у Францію.

Головне – щоб наша організація була життєздатною, незважаючи на те, чи є в ній я.

Різні разом: уродженець Донбасу Сергій Єрьомін творить у Франківську маленьку Францію

– А ви плануєте їхати?

– Зараз – ні. Але після того, що пережив у 2014 році, я зрозумів, що немає нічого постійного. Втім, у Франківську мені подобається. Тому моя мета – створити тут міцний культурно-лінгвістичний осередок, щоб люди їхали у Францію, навчалися – а потім поверталися і втілювали тут свої проєкти.

– Якби завтра війна закінчилася, і окупантів з Луганська вигнали б, ви б повернулися?

– На жаль, думаю, це буде не скоро. До того ж, для мене важливі людські стосунки. У Луганську із моїх знайомих мало хто залишився. У Франківську ще є, над чим працювати. Це місто можна охопити франкофонним рухом, і я хочу продовжувати.

Авторка: Ольга Романська

Проєкт «Різні разом» реалізовується за підтримки програми «Фонд розвитку українських ЗМІ» Посольства США в Україні.

Дивіться до теми
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні