Минулий рік був непростим для всіх українців. Але ми вистояли, й тепер, напевно, ні в кого немає сумніву в тому, що Україна переможе у цій війні з одвічним ворогом. Звісно, “Репортер” не був і не є осторонь боротьби. Ми, як і всі, працювали, волонтерили, донатили на ЗСУ, а ще, як завжди, – писали якісні журналістські матеріали. Тож пропонуємо вашій увазі “ТОП-10 виробів”, тобто статей, які, за даними аналітики, виявилися найбільш читабельними у 2022 році.
Рейтингувати не будемо, не варто. Отже – просто добірка того, чим справді можна похвалитись.
В інтерв’ю з отцем Іваном Рибаруком склалося просто все. Війна, віра, життя. Хорошим журналістам час від часу щастить з мудрими співрозмовниками. Й тоді виходить дуже гарний матеріал.
Читайте: Отець Іван Рибарук: “Ми перемогли у цій війні з самого початку, бо ідемо з Ісусом”
Наприкінці березня 2022 року Михайло Штанько переїхав до Франківська з Києва. Разом з ним приїхали чотири великих сірих папуги Жако та один кольоровий Амазон. У 2014 Михайло вже втікав від війни на Прикарпаття з Луганська. І тепер от знову…
Журналісти не лише продовжують писати, є наші й на фронті. Краєзнавець, постійний автор “Репортера” Іван Бондарев з лютого воює у складі 10 бригади. Більше того, він ще й пише звідти.
Читайте: “Філософ” з Коломиї. Історія одного бою танкістів 10 бригади (ФОТО)
Мишко Адамчак – сопілкар карпатського гурту «КораЛЛі» із позивним «Лемко». З 2015 року Мишко є добровольцем медичного батальйону «Госпітальєри», вивозить поранених з передової. Часто співає їм, аби відволікти від болю. Сопілку «Лемко» завжди возить з собою. Нині його сопілку, напевно, знає весь світ.
Читайте: Музика з окопу. Як «Лемко» з Франківська підтримує бойовий дух на передовій
А це репортаж з франківського хоспісу. Обласний клінічний центр паліативної допомоги уже 25 років допомагає невиліковно хворим доживати останні дні у спокої. От дуже добрий матеріал про життя, смерть, а головне – про людей.
Читайте Допомога в останні дні. Як живе франківський хоспіс у війну
Ця історія знайшла «Репортер» в укритті під час тривоги. Так буває з професійними журналістами, бо вони цілодобово шукають теми, цікаві для читачів. Це стаття – про тисячі ниток і людей, які плетуть кікімори на передову. Треба сказати, наші люди – неймовірні!
Читайте: Нитка за ниткою. Історія про людей, кікімори та коломийський поїзд
Херсонці Поліна й Костянтин Дудченки у травні відкрили у Франківську кав’ярню «Prostir.coffee». Таку ж саму, яка була в них у рідному Херсоні. Кава в них добра, “Репортер” пробував. І дуже добрий в усіх сенсах матеріал про справжніх українців не залишив читачів байдужими. Нагадайте собі, воно того варте.
Читайте: Кава на кавунах. У Франківську молоді херсонці відновили улюблену справу (ФОТО)
А ця жінка робить неймовірне. Без перебільшень. Оксана Мироненко взяла на себе дуже важливу роботу – допомагати переселенцям з інвалідністю та одиноким стареньким. Вона теж двічі переселенка – спершу з Луганська, потім із Бучі. Під час евакуації загинула її мама. Тепер вона рятує чужих мам у пам’ять про свою. І єдине, проти чого вона безсила, – це людська байдужість…
Читайте: У пам’ять про маму. Як лікарка з Бучі у Франківську рятує тих, хто «нікому не потрібен»
Ця тема досі, на жаль, остаточно не закрита. Російська церква в Україні болить багатьом, а краще б вона десь у тій самій росії боліла самим росіянам. “Репортер” пішов подивитись на власні очі.
Читайте: Анклав росії. Як у Франківську борються з церквою московського патріархату
Франківці цього року жили не лише війною. Історична, культурна, людська спадщина – теж непроста тема. Тому матеріал про долю колись легендарних франківських закладів читали добре – згадували просто все, сварили владу, бізнесменів і т.д.
Дуже хочеться, аби у 2023 році ми, як і раніше, сперечалися про будівлі, гроші, комуналку, а не сумували за загиблими на війні. Бо цей рік має стати роком Перемоги!
Читайте: Привиди колишнього Франківська. Що сталося з легендарними кафе
