Крім книжок, які кожному треба прочитати, є й місця, які просто мусиш побачити. Концтабори «Аушвіц-Біркенау», що неподалік польського містечка Освенцим, – саме з того списку.
Якщо у вас обмежений бюджет і час, але вибратися кудись хочеться, особливо після двох карантинних років, то Краків – варіант ідеальний. Лоукости зі Львова літають через день. Квиток – вісім євро в один бік. Можна винайняти милий недорогий готельчик у самому центрі. Дві ночі – 212 злотих, тобто десь 1500 грн.
Туди й відправився Репортер. Один день присвятили неймовірному Кракову, а потім поїхали у знакове для всього світу місце – в Освенцим, тобто Аушвіц.
Лише після гідів
Під час Другої світової біля Освенцима нацисти створили концтабір «Аушвіц-Біркенау». Знищили 1,3 млн людей. Більшість з них – євреї та роми.
Нині тут музей, який нагадує про ті жахливі події. Усе для того, аби це не дай Боже ніколи не повторилося. Щороку його відвідує майже 2 млн людей з усього світу.
З Кракова до Освенцима – десь 60 км. Із центрального вокзалу майже щогодини їздять автобуси та електрички. Поїзд буде коштувати 11 злотих (77 грн). Єдине, що від залізничної станції до музею треба пройтися з 20 хвилин. Це якщо знати дорогу! Автобуси на три злотих дорожче (98 грн), але завезуть вас просто на парковку музею. Звідси заберуть назад до Кракова. Останній рейс – 19.10. Купити квиток можна у водія.
Читайте також: Вісім років війни або Чому Авдіївка не панікує
Цікаво, що вхід у музей безкоштовний лише після обіду. А до того проводять платні екскурсії з гідами й різними мовами. На жаль, української поки нема. Послуги гіда коштують 52 злотих (366 грн) з людини.
Ми вирішили походити по меморіалу самі. Забіжу наперед і скажу, що така екскурсія без гіда має свої привілеї. Можна не спішити, десь довше затриматися, обдумати побачене, перевести подих. Крім того, дуже допоможе перед поїздкою подивитися документальні фільми про Аушвіц. Дізнатися про історію, послухати розповіді очевидців, а вже тут, на місці, складеться уся картина, відчуття будуть сильнішими.
Квитки на безкоштовні чи платні екскурсії варто замовити заздалегідь на офіційному сайті музею, аби уникнути черг. Хоч зараз не сезон, і людей не так багато.
Аби втрапити на територію музею, треба пройти контроль. Спершу кожного дезінфікують у спеціальній кабіні, а далі, як в аеропорті – ваші речі сканують, ви проходите через металодетектор.
Живі заздрили мертвим
Екскурсія починається біля воріт з гаслом Arbeit macht frei – «Праця робить вільним». Коли людина проходила через ці ворота, вона востаннє чула своє прізвище та ім’я. Надалі, до кінця життя вона ставала просто номером.
На території 28 бараків та інших адміністративних приміщень. Кожен барак – окрема жорстока історія. Кожен присвячений якійсь одній тематиці. Наприклад, один показує, як жили в’язні. Просто на підлозі, встеленій соломою, тулилися 200 людей, хоч кімната розрахована на 50.
В іншому бараку зібрані особисті речі в’язнів. Їх відбирали, щойно люди заходили на територію табору. От, за скляною вітриною величезний басейн посуду, за іншою – тисячі окулярів, ще далі – взуття, валізи.
У кожному бараку на стінах багато стендів з документами. Усе перекладено трьома мовами – польською, англійською та на івриті.
Також дуже багато фото. Безумні голодні очі в’язнів дивляться на туристів з коридорних стін. Під фото вказані дата прибуття до табору й дата смерті. Дехто з тих чоловіків і жінок прожив тут один день. Навіть подумалося про те, що, може, їм пощастило більше. Адже для тих, хто перебував тут довше, – це були тортури.
Барак № 10 – лікарня. Тут професор Карл Клауберґ проводив над єврейками експерименти зі стерилізації, а доктор Йозеф Менгеле робив досліди на близнюках. Він хотів створити расу білявих голубооких дітей. Темнооким робив уколи, аби зробити світлі.
У блоці № 11 ув’язнені відбували покарання у стоячих камерах. Людина цілу ніч там стояла, йшла на роботу, поверталась і стояла знов. І так 10 днів. Така собі в’язниця у в’язниці.
Експерименти проводили й на ромах. Їх у концтаборі загинуло приблизно 23 тисячі. У есесівців була маніакальна версія – вони вважали, що роми мають якісь асоціальні гени. Досліджували їхню кров, а потім, кого не вбили, – стерилізували.
Між бараками № 10 та 11, у дворі, була «Стіна смерті». Тут виводили людей на розстріл. Нині тут лежать вінки та квіти з чорними стрічками.
Малюнки на білій стіні
Найбільше вразив барак, присвячений дітям. Це було боляче, жахливо. Як? Чим вони завинили? Фактично 20 % жертв Голокосту – діти. Їх убивали майже одразу після прибуття.
Блок № 27 також продовжує дитячу тематику. На стіні у величезній білій кімнаті вловлюєш ледь помітні дитячі малюнки. Отак шнурочком по всій кімнаті. Це копії малюнків дітей Аушвіцу. Вони малювали те, що бачили. Як вони жили, гралися, а потім прийшли люди зі зброєю, валізи, потяг, колія до концтабору. Їх знайшли дослідники, а художники перенесли на ці стіни й зробили дуже зворушливу інсталяцію. Водиш тим ланцюжком і ледь не плачеш. А ще звуковий супровід – дитячий спів і розмови на івриті.
Деякі країни поробили у певних бараках музеї пам’яті своїх земляків. Наприклад, один барак присвячений євреям Нідерландів, Чехії, Словаччини, Бельгії, Франції, Румунії. Дуже багато фото, які показують, як починалась біда. Як люди щасливо жили, а потім стали попелом…
З останнього бараку вийшли вже, коли на вулиці був вечір. Навколо ні душі. Але страху не було. Після побаченого відчувалася швидше якась байдужість, безпомічність.
До тями привів охоронець – 17.30, пора зачинятись.
До табору «Біркенау», який звідси всього за 3 км, уже не встигли. Він закривається ще швидше – о 16.00. Там бараки, газові камери, крематорії. З «Аушвіцу» туди кожні пів години курсують безкоштовні шатли.
До Кракова їхали мовчки.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.