В середині 1940-х років у гуцульських Карпатах спалахнула епідемія сифілісу. Насправді від «поганої хвороби» страждали і за Польщі. Ще у двадцятих лікарі діагностували сифіліс у багатьох мешканців Жаб’єго, Криворівні, Яворова, Брустурів і Шешорів.
Із ним боролися, навіть досягли певних успіхів, але війна перекреслила всі здобутки і в середині сорокових захворюваність досягла апогею, пише Репортер.
Тарас Прохасько писав, що «лише радянська репресивна медицина зуміла погасити карпатську ендемію. Загальний медичний огляд, примусове лікування, венерологічні диспансери, кримінальна відповідальність за зараження і слідчі методи з’ясування партнерів – все це дало свої результати. Можливо, совєти були потрібні у наших горах лише для перемоги над сифілісом».
Паралельно з медичними заходами активно проводилась пропагандистська кампанія. Серед населення розповсюджувались брошури із симптомами хвороби та методами захисту. У газетах друкували спеціальні статті, на центральних площах містечок і сіл вивішували тематичні плакати.
На теперішньому Вічевому майдані, який тоді називався площею Жукова, була велика тумба з оголошеннями. Одного дня працівники міськздороввідділу помістили там велику афішу з написом: «Сифіліс – не ганьба, а нещастя». Наступного ранку дільничний зауважив біля тумби невеличкий натовп людей, які тицяли туди пальцями та голосно сміялися. Коли міліціонер підійшов ближче, то побачив, що внизу хтось дописав фарбою: «А мені від того не легше!».
