Ще стільки уваги й гостей невеличке село Грушів, що неподалік Коломиї, не бачило за останні 20 років. У селі, де мешкає близько 60 людей, облаштували резиденцію святого Миколая.
Тепер сюди збираються цілі групи дітлахів і дорослих не лише з Прикарпаття, але й з інших куточків України, пише Репортер.
Як у Лапландію
Резиденцію відкривали минулої суботи, 11 грудня. На святкове дійство відправився й «Репортер».
З Коломиї доїхали до моста у селі Корнич, а звідти до Грушева пішки. Водій маршрутки спроваджує йти прямо, десь зо п’ять кілометрів. «Побачите вказівник «До святого Миколая». Не зблудите», – кричить навздогін та їде.
Виявляється, на вихідних у Грушів не їде жоден автобус. У будні лише двічі на день – вранці за школярами й після обіду, аби відвезти їх додому.
Навколо заметене поле й дорога посеред нього. Сніг виблискує на сонці, рипить під ногами. Йдеш, як в якусь Лапландію. Казка вже у дії.
З сумками наздоганяє місцева дівчина, звуть Христина. Вона вертається з Коломиї до рідного Грушева. Каже, накупила всього, що треба, бо в селі недавно закрили магазин.
Розказує, що ввечері обов’язково піде в резиденцію, бо для села це справжня подія. Мовляв, багато й не вірили, що комусь цікавий Грушів, бо село у тупику – за ним лише ліс.
«Нас дуже мало, – говорить дівчина. – Приписані десь 134 людини, але живе менше половини. Багато людей втікає у місто. Я й сама про це думаю, хоч дуже люблю Грушів. У нас така природа! Їздила за кордон, зараз зробила трохи перерву. Уже б не їхала, але з роботою тут тяжко. У Коломиї можна знайти, але з доїздом проблема. З сусіднього Корнича до Коломиї автобуси їздять часто, але туди ще треба добратися. У суху погоду можна йти пішки, я навіть люблю, але взимку нас тут си-и-ильно замітає».
Христина розказує, що колись вони також були Корничем, але Прут їх розділив, і люди зробили окреме поселення. Там є потік, який називався Грушів, і від нього пішла назва села.
Аж просилося
Грушів маленький, чотири вулиці. Чепурненькі хати і майже кожна вкрита червоною черепицею. Із коминів валить дим, усі сидять по хатах, гріються.
Робота кипить лише у центрі села, біля невеличкого клубу, який і став резиденцією святого Миколая. Там тривають останні приготування – чіпляють гірлянди, прикрашають ялинки.
За роботою заступник коломийського міського голови Володимир Мельничук розказує, що Грушів під цей проєкт обрали спеціально.
«Це одна з крайніх точок коломийської громади, вирішили такими проєктами давати нове життя маленьким селам, – говорить Мельничук. – Аби містяни громади знайомилися з селами і таким чином підтягувати їх до міста. А ще тут чудовий край, і коли засипає снігом, то аж проситься, щоб тут жив святий Миколай».
Поруч із клубом, біля магазину, Дмитро Куриляк замітає доріжку. На дверях оголошення: «Не працює». Каже, довелося закрити місяць тому. Ніхто не хоче йти працювати, а він уже не може. Дружина померла, лишився сам та й роки вже не ті. А молодь не хоче, втікають до міста або за кордон.
Ідея з Миколаєм йому подобається. Усміхається, що най би їхали люди до них. Зітхає, що магазин закрив так невчасно, бо мав би виручку.
Розказує, що у Грушеві з 80 господарств – половина порожні. Показує на школу поруч, що закрита вже понад 10 років тому. Коли він навчався у 1960 роках, то діти у дві зміни вчились.
«Нас було чотири класи, а нині пару діточок лишилося, – говорить Куриляк. – Медпункт закрили шість років тому. Тепер магазин закрив. Лишився тільки клуб, але туди хіба двоє-четверо ходять у теніс пограти та й усе. Колись у клубі у неділю чи на храм, як були танці, то стати не було де. Отам гору бачите? То урочище Козинець, ми там колись петрували. На Петра і Павла збиралися всі ґазди, жінки та співали так гарно, що чути було до Коломиї. А тепер нема кому. Тихо».
Усе вирішила борода
Покої Миколая облаштували в одній із кімнат клубу. Тут, ну дуже мило. Дійсно, якась тепла домашня атмосфера та здається, що справді хтось живе. З п’єцу потріскують дрова, світяться гірлянди, є пишна ялинка, ціла корзина з пряниками, але тільки для чемних дітей. Там так і пише: «Чемній дитині від святого Миколая».
На стіні, на видному місці, образ Миколая. Його знайшли у старій школі, що поруч. Відчистили й повісили тут.
Ще є великий ведмедик, замотаний шарфом, книжкова полиця з дитячою літературою. Біля неї – крісло-качалка. Там сидить Василь Кавецький і повторює слова. Він два тижні буде виконувати роль святого Миколая.
Каже, для нього це дуже серйозна та поважна роль. Хоч має десять онуків і добре з ними ладнає, але дуже хвилюється перед зустріччю з іншими дітлахами.
Розказує, що Миколаєм став випадково. Він працює в управлінні культури – інженером з охорони праці. На цю роль були й інші претенденти, та коли побачили його білу натуральну бороду, то «всі кандидатури повідпадали». Правда, бороду йому довелося запустити більшу.
«Ми робили фотосесію, як Миколай гуляє по Коломиї, – згадує пан Василь. – Йде хлопчина, другий чи третій клас, і такий до мами: «Ма, а я думав, що його нема!». Це було так емоційно! Повірив».
Фіма п’яних не любить
Програму розрахували так, аби на півтори-дві години зайняти дітей і батьків. Наприклад, для малих буде розважальна інтерактивна вистава з професійними аніматорами у клубі. Виставу показуватимуть щодня, починаючи з 10.00 і кожні дві години до 18.00. Єдине, аби втрапити на неї, слід записатися заздалегідь, бо зал вміщує до 60 людей. Вартість квитка – 100 грн з дитини.
Уже записані майже три тисячі дітей не лише з Прикарпаття, але й з Херсона, Дніпра, Чернівців і Львова.
Зароблені гроші спрямують на розвиток інших сільських клубів у громаді. Спершу йшлося про те, аби передати їх на проєкт «Постав мрію на колеса» – це придбання спеціалізованого авто для людей з інвалідністю, онкохворих та залежних від діалізу. Але на нього гроші вже зібрали.
Також на території є новорічний ярмарок з сувенірами, смаколиками та гарячим какао. А ще біля резиденції облаштували живу шопку.
Сюди вже заселили три овечки, косулю та віслючка. Фіма – так його звати – дуже майстерно позує для фото. Страшенно смішний і добрий. Має одну особливість – не любить п’яних і може їх вкусити.
Ще до шопки сходяться цікаві місцеві коти, яким також щось перепадає смачненьке. До речі, діти можуть погодувати тварин.
Нарешті вечоріє, все світиться святковою ілюмінацією. На відкриття сходиться чи не все село. Дуже багато старших людей, дітей. І всі однаково тішаться. Похитуються під оркестрові різдвяні мотиви та чекають на офіційне відкриття, яке трохи затримали. Чекали на автобус з львівськими гостями.
«Впізнаєте мене? – з натовпу вигулькує усміхнений чоловік при костюмі. – Дмитро Куриляк! З-під магазину! Останній раз у селі так людно було 20 років тому, коли у нас церкву відкривали. Дійсно, аж якось святково!».
Коли всі, хто мав бути, приїхали, Миколай запросив їх до себе додому. Він тут, до речі, буде щодня до 26 грудня з 10.00 до 20.00. Записатись на відвідини можна за телефоном 098 94 123 94.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.