Старі станиславівські листівки на 99 % є видовими. Зазвичай там вулиці, площі, сквери. Зрідка – інтер’єри кав’ярень, де плавно тече розмірене життя провінційного міста. Втім, інколи трапляються поштівки, присвячені якійсь події.
Вони настільки рідкісні, що їх можна перерахувати поштучно. Отже, презентуємо добірку карток, на яких щось відбувається, пише Репортер.
Для зручності посортуємо поштівки за хронологічним принципом. Найдавнішою є картка № 1, датована 21 лютого 1904 року. На ній бачимо дві пари у театральних позах, вбрані в одяг середини ХІХ століття. З підпису довідаємось, що це сцена з вистави «Śluby panieńskie», в українському перекладі – «Дівочі обітниці, або Магнетизм серця». Вона про двох подруг, які домовились ніколи не виходити заміж, але життя – річ непередбачувана…
Цю п’єсу ще у 1832 році написав відомий драматург, граф Олександр Фредро, до речі, рідний дідусь митрополита Андрея Шептицького. Твори графа були популярними, їх часто ставили на сцені. На початку ХХ століття комедію зіграла аматорська трупа зі Станиславова.
Можливо, з метою реклами на виставу запросили фотографа Едера із станиславівського видавництва «Артісти». Результатом його візиту стала нумерована серія поштівок, що складається щонайменше з 12 карток. Важко сказати, де відбувається дія – у міському театрі (нині філармонія) чи в якомусь іншому залі. Але костюми акторів таки професійні.
Читайте: Грюс аус Станіслау. Перші станиславівські поштівки були справжніми шедеврами (ФОТО)
Наступна поштівка переносить нас у 1 травня 1907 року (№ 2). Якби не підпис, що то Станиславів, було б важко вгадати тут наше місто. На світлині стоїть чисельна група людей з прапором і транспарантом, на якому можна розібрати напис «Група колеярів зі Станиславова».
На початку ХХ століття найбільш проблемною політичною силою були соціалісти. У 1903 вони влаштували кілька демонстрацій, що переросли у сутички з поліцією. На жаль, не обійшлося без жертв.
Але 1 травня 1907 року виявилось куди спокійнішим. Місцева преса писала, що більшість закладів працювала у звичному режимі, за винятком друкарень і будівельних майданчиків, які відпочивали.
О десятій ранку під революційну музику робітники зібрались у залі Регенштрайфа (на початку Чорновола), де виступили соціалісти Кобак, Коханський, Шейнфельд і Косевич. Після обіду на площі біля колії відбувся мітинг, на якому промовляли ті самі «товариші». Потім кількатисячний натовп рушив до центру, зупинився біля пам’ятника Міцкевичу, де пан Коханський знову взяв слово. Закінчилось усе мирно. Може, тому що військо було приведено у повну готовність, а жандармів на площі Ринок було більше, ніж покупців.
Читайте: Радянські поштівки. Яким був Франківськ двадцять років після війни (ФОТО)
Підпис наступної поштівки дещо дисонує з картинкою (№ 3). Читаємо «Вибори в Станиславові 24 травня 1907. Виборча дільниця, секції 1,2 і 3», а бачимо загін кавалеристів, який рухається вулицею Сапіжинською – теперішньою стометрівкою. Перша думка: вояки їдуть гамселити мирне населення, яке збунтувалось через фальсифікації виборів. Такий собі станиславівський майдан 1907 року.
Насправді ж ніякого кровопролиття тоді не відбулось, навіть не пахло. Для проведення парламентських виборів Станиславів поділили на чотири виборчі дільниці, три з яких містились у будинку реальної школи на Сапіжинській (тепер стоматфакультет медуніверситету). До речі, її краєчок видно у правому верхньому куті поштівки.
Можливо, солдатів 14 драгунського полку «Князь цу Віндіш-Грец» силоміць погнали виконувати свій конституційний обов’язок? А може, влада вирішила перестрахуватись і для попередження провокацій та заворушень стягнула війська до центру міста.
На поштівці № 4 та сама стометрівка і та сама реальна школа. Будівля відступала вглиб червоної лінії забудови, а перед нею розташовувався невеличкий сквер, відокремлений від вулиці високим кованим парканом.
Напис дуже інформативний: «Процесія вшанування пам’яті доктора Теодора Герцля, Станиславів, липень 1912». Конкретне число не вказане, але його без проблем можна вирахувати.
Теодор Герцль був єврейським письменником і громадським діячем. Саме він створив Всесвітню сіоністську організацію та закликав до відтворення незалежної єврейської держави. Зрозуміло, такі ідеї були надзвичайно популярні серед юдеїв Станиславова, що становили ледь не половину населення.
Помер Герцль 3 липня 1904, а на восьму річницю його смерті місцеві сіоністи оздобили вікна своїх помешкань портретами ідеолога та влаштували жалобну ходу.
Читайте: Кольорові руїни. Останні австрійські поштівки з видами Станиславова (ФОТО)
«Кур’єр Станиславівський» писав: «Біля 11 години молодь жидівська, у кількості 800 чоловік (у тому числі 40 академіків, 260 гімназистів і реалістів, 200 учнів народних шкіл та 300 учениць) здійснила похід через місто».
Звідки серед молоді взялося стільки академіків, – запитаєте ви. Все просто: так тоді називали студентів університетів.
Минуло кілька тижнів і у Станиславові сталася подія, яка була увіковічена ще однією поштівкою (№ 5). 21 липня 1912 року місто ніби вимерло – на вулицях ні душі. Усі, хто міг ходити, вирушили на розлогий пустир, що на місці теперішнього міського озера. Там на людей очікувало небачене досі видовище – перший авіаційний політ!
Рівно о 18:12 молодий граф Міхал Скіпіо дель Кампо сів у кабіну фанерного аероплану системи «Моран» та злетів у небо. Політ тривав 12 хвилин, а коли літак приземлився, численні глядачі витягли пілота з кабіни і значно довше качали на руках.
Зрозуміло, перше авіашоу не обійшлося без фотографів. За світлинами одного з них видавець Шраєр наступного року випустив кілька поштівок, присвячених польоту графа Скіпіо. Сказати, що вони рідкісні, – не сказати нічого. Поки що відома лише одна.
Незабаром аероплани стали часто бачити над Станиславовом. І не лише їх. Мешканці міста познайомились із великокаліберною артилерією, кулеметами, бронепотягами, чеченською кавалерією, спостерігали, як підривають залізничні мости та як російські мародери грабують і підпалюють крамниці. Не встигли завершитись усі ці «принади» Першої світової, як спалахнула нова війна – польсько-українська.
Понад пів року Станиславів входив до складу Західноукраїнської Народної Республіки, мало того – був її тимчасовою столицею. Втім, навесні ситуація на фронті докорінно змінилася, польські війська перейшли у наступ, український уряд був змушений залишити Станиславів.
Спочатку місто контролювали бойовики Польської Організації Військової, а 27 травня 1919 року сюди зайшли регулярні війська із дивізії генерала Александровича. На листівці № 6 видно, як колона піхоти крокує вулицею Карпінського (початок теперішньої Галицької). У багатьох солдат в руках квіти – польське населення вітає своїх героїв.
Того дня у Станиславові запанував мир, що тривав понад 20 років. Втім, жодної іншої сюжетної поштівки у міжвоєнний період так і не вийшло.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.