Форт Тараканів

Про Брестську фортецю чули майже всі. Сьогодні вона є одним з основних туристичних об’єктів Білорусі. А ось форт Тараканів широкому загалу поки що не відомий. Шкода, оскільки він є справжнім діамантом в короні українських фортифікацій.

Крізь зарослі борщівника

Свою назву форт Тараканів отримав від сусіднього села. Це під самим Дубно, Рівненська область. Аби побачити фортецю, доведеться подолати довгий шлях у 240 кілометрів. Втім, повірте, воно того варте!

Знайти форт досить складно. Якщо прямуєш з Франківська, необхідно, попри південну околицю Дубно, виїхати на трасу Київ-Чоп та повернути на Броди. Перше село по трасі буде Тараканів. Як тільки побачити вказівник, що воно закінчилось, одразу повертайте ліворуч, на ґрунтову стежку. Далі кількасот метрів через лісок і невеличка поляна, де «дикі» туристи лишають авто, а організовані групи виходять з автобусів. Тут можна придбати магнітики із видами форту, а також найняти екскурсовода.

Хоча слово «можна» тут недоречно. Екскурсовода треба брати у будь-якому випадку. По-перше, він цікаво розповість про історію форту. По-друге, каземати фортеці – справжній бетонний лабіринт із глибокими ямами-пастками, отже самим пхатись у підземелля просто небезпечно.

Нашій групі з гідом пощастило. Володимир Степанюк не лише досконало знає теорію та кожну шпаринку у фортеці, ще й розповідає цікаво і з гумором.

Від автостоянки група заходить ніби в ущелину, по боках – високі цегляні стіни. Йти доводиться вузенькою стежкою, довкола зарослі борщівника Сосновського. Ця рослина, що досягає двох мет­рів, є отруйною. При контакті з відкритою ділянкою шкіри її сік та ворсинки викликають опіки. Екскурсовод розповідав, як під час маневрів один офіцер прийняв борщівник за лопушок і використав замість туалетного паперу. Результат – три місяці у шпиталі, лежачи на животі.

Нарешті доходимо до входу в підземелля. Колись його закривала могутня брама із круппівської сталі. Та поступово двері розтягли на металобрухт. Останні демонтували у 2005 році.

Перш ніж зайти до казематів, гід знайомить туристів із історією фортеці.

Бетонне ноу-хау

Після розподілу Польщі наприкінці XVIII століття Волинь відійшла до Російської імперії. Дубно стало прикордонним містом, далі починалася Австрія.

Ще у 1870-х талановитий російський інженер-фортифікатор Едуард Тотлебен запропонував створити на західному кордоні імперії лінію малих фортець, які б стримували ворога, доки в тилу тривала б мобілізація.

Одна з них мала розташовуватися під Дубно. При проектуванні вона отримала назву «форт Застава». Головна функція – прикривати колію Броди-Здолбунів. Спорудження твердині тривало протягом 1885-1890 років під керівництвом інженер-полковника Борисова. Обсяг робіт був величезним. Відома в Україні дослідниця храмів і фортець, журналістка Ірина Пустиннікова пише, що мешканцям десяти сіл, розташованих навколо форту, суворо заборонили зводити муровані будинки, бо все каміння йшло на фортецю.

Саме тоді винайшли фугасні бомби, що пробивали найтовстіші цегляні стіни. Через це у будівництві Дубенського форту інтенсивно застосовували бетон.

У плані фортеця має форму ромбу зі сторонами 180 х 220 м, ззовні оточеного глибоким ровом і валом. Посередині насипаний штучний пагорб, на вершині якого казарми, склади та підземні приміщення – каземати. Потрапити всередину укріплення можна було лише кількома тунелями, які посилено охоронялись.

Приймав оборонний об’єкт сам імператор Олександр ІІІ. Разом із дружиною він у 1890 році прибув залізницею в Дубно, оглянув форт, подивився на військові маневри, а потім традиційно добряче «набрався» на бенкеті.

Гроші на вітер

Гарнізон форту складався із двох піхотних та одної артилерійської роти. Загалом приблизно 800 вояків. Вогневе прикриття забезпечували 40 гармат і 10 кулеметів. Найпотужнішими вважалися 8-дюймові мортири, діаметр яких становив 20 см.

Бойова біографія фортеці почалась з… бунту. Під час революції 1905 року повстала частина гарнізону. Солдати були незадоволені муштрою, поганим забезпеченням і рукоприкладством деяких офіцерів. Заколотники погрожували навести гармати на Дубно, якщо не задовольнять їхні вимоги. Вночі командування підтягнуло вірні сили, бунтівників роззброїли, найбільш буйних відправили на російсько-японський фронт.

У 1915-му, під час Першої світової, австрійці зайняли фортецю без жодного пострілу. Побоюючись оточення, росіяни просто залишили її. Вони повернулись у наступному році, під час Брусиловського прориву. Тоді тут точилися жорстокі бої, загинуло 200 австрійців, частина форту була зруйнована.

Але найдраматичнішими виявилися 16-20 липня 1920 року. Тоді півтисячі поляків під командуванням майора Матчинського стримували у форті дві дивізії більшовиків. Його штурм описав у мемуарах сам командувач Першої кінної армії Семен Будьонний. З наскоку червоні здобути фортецю не змогли. Вони здійснили кілька безглуздих лобових атак, в яких поклали багато людей. А потім майор Матчинський із рештками гарнізону прорвався крізь бойові порядки більшовиків і з’єднався зі своїми. За Польщі він же був комендантом форту. Кажуть, Матчинський застрелився 20 вересня 1939 року, коли совіти захопили Дубно.

У часи радянсько-німецького протистояння Тараканівський форт не грав ніякої ролі. Після війни військові хотіли влаштувати там склади, але через високу вологість і недосконалу вентиляцію швидко від цього відмовились.

Таким чином купа мільйонів царських грошей вилетіла в трубу. Форт не виправдав сподівань.

Сьогодні він перебуває на балансі Міноборони. З персоналу – лише сторож, який з’являється тут раз у кілька місяців.

Легенда про білу пані

Отже, гід роздає туристам ліхтарики та критично оцінює їхнє взуття. Наперед кажу – на підборах у вологі каземати краще не пхатися.

Заходимо у бетонний тунель, який метрів сто плавно тягнеться догори. Його ширина дозволяє вільно проїхати легковику. Нареш­ті вийшли на сонячне світло. І тут усі дружно кажуть: «Вау!». Пам’ятаєте, як у старому мультику про Мауглі він знайшов закинуте у джунглях місто? Приблизно таке саме можна побачити на вершині штучного пагорбу тараканівського форту. По периметру тягнуться так звані безпечні каземати. Вони частково зруйновані – совіти «постаралися» перед відступом у 1941-му. Центр подвір’я займає велетенська двоповерхова внут­рішня казарма. Колись тут мешкали офіцери, містилась гарнізонна церква. Сьогодні приміщення аварійне й може завалитись на голови туристам.

На стінах багато графіті. Найдавніше презентовано солдатським «дємбєльським» творінням зразка 1910 року. Є й сучасні, актуальні – «ПТН ПНХ».

Проте найцікавіше ховається у безпечних казематах. Крім солдатських казарм, там були лазня, пральня, хлібопекарня, електростанція, склади, лазарет на 28 ліжок і навіть покійницька. Усі ці приміщення пов’язані між собою системою заплутаних ходів, тож загубитися там можна на раз-два.

На завершення гід розповів цікаву історію. Одного разу він повів групу туристів. Спустились у підземелля, увімкнули ліхтарики. Раптом з-за рогу виходить дів­чина у довгий білій сукні стародавнього крою. Хтось заверещав, хтось почав хреститися. Група заспокоїлась лише тоді, коли слідом за дівчиною вийшов фотограф. Виявляється, молодята з сусіднього Дубно полюбляють проводити тут фотосесії. На одну з них і нарвались туристи.