Коли рідне місто Тараса Кривенка було оточене росіянами, він разом з іншими хлопцями повідомляв місцеву тероборону, де та скільки є ворожої техніки. А коли ворог відступив, просився на війну, але мобілізувати його не хотіли, бо мав лиш 20 років. Тоді Тарас підписав контракт.
Зараз йому 24 і він воює у першій батареї самохідного артилерійського дивізіону 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», пише Репортер.
Більше передав – більше знищать
Тарас Кривенко родом з міста Ічня, що на Чернігівщині. Пригадує, коли почалося вторгнення, він саме приїхав додому на відпочинок, після роботи у Києві. Та зателефонували друзі, сказали, що потрібна допомога, аби вивезти різних з Києва. Тарас швидко поїхав бусом назад до столиці й забрав родичів та знайомих.
Порозвозив усіх по домах, а потім ми сиділи в окупації, – розповідає він. – Майже до квітня. У місто вони (росіяни) не заїжджали. Нас колонами об’їхали та поїхали далі на Чернігів та Київ. Але місто було оточене.
І все ж Тарас з друзями всіляко намагався допомагати. То бліндажі будували, то ворожу техніку засікали, де вона проходить, а потім ту інформацію передавали ЗСУ. Словом – партизанили.
Знайома була керівницею ТрО, то їй цю всю інформацію скидували, а вона передавала далі нашим військовим, – розповідає Кривенко. – Де, скільки і що заїхало. Страшно було, але ж треба було робити. Це ж і робили задля своєї безпека, бо чим більше передав, тим більше знищать.
Читайте також: Калушанин Микола Панько з позивним «Хімік» хімічить з автівками на дорогах Донбасу
Також за словами Тараса, він з перших днів ходив у ТЦК, але ніхто його там не хотів брати. Хлопцю було на той час лише 20 років. Тоді в перші дні, каже, брали тих, у кого був хоч якийсь військовий досвід.
Але Тарас далі ходив, поки йому не запропонували поїхати на сержантські курси в Академію сухопутних військ до Львова. Натомість Кривенко хотів швидше на війну, тож вирішив підписати контракт.
Достатньо почути: «Хороша робота»
Я підписав контракт і відправився на полігон у «Десну», – пригадує Кривенко. – Але там був лише три дні, бо поїхав у Британію на навчання з базової військової підготовки. Після повернення ще вчився на артилериста у Старичах, а потім потрапив у 44 окрему артбригаду. Але там сказали, мовляв, нам поки не треба людей і перевели сюди – в «десятку». А тут уже взяли з руками й ногами.
Тарас воює у першій батареї. Йому тут подобається. З побратимами повне розуміння, адже весь розрахунок – такі ж молоді хлопці, як він. Каже, командиру гармати недавно було 25 років, навіднику – 24.
Перший бойовий виїзд Тараса з розрахунком був ще наприкінці листопада 2022 року. Це було на Донеччині.
Я звідси і не виїздив за весь цей час, – усміхається Тарас.
Робота йому подобається. Хоч, каже, не завжди бачить результат, але адреналін є постійно.
Ми нечасто просимо, аби нам сказали, чи ми влучили, чи ні, – говорить артилерист. – Нам достатньо, аби сказали: «Хороша робота». Ми працювали на гарматах Д-30, М-101, а зараз будуть новіші.
До теми: Банда братів. «Едельвейс» Роман Берчак з Надвірнянщини воює разом з братом і дядьками (ВІДЕО)
Артилеристи відпрацьовують на позиціях по 5-10 днів, залежно від того, чи є ким замінити. Тарас каже, просто налаштовує себе, що треба поїхати, відпрацювати, приїхати й відпочити. За таким принципом і живе на війні.
А буває, що треба виставити більше гармат, тоді вже ніяк не віддихнеш, – каже військовий. – А так здебільшого на відпочинок час є. Від бойових переключаюся рутинною роботою: щось попрати, щось поїхати купити, то те, то се. А ще щось гарне приготувати, шашличок зробити. Ми самі готуємо. У нас є побратим Ігор, то він в духовці може картопельку запекти з курячими крильцями. Або пиріжків наліпить. А моє любиме – це картопля з підчеревиною: на шампур і на вогонь!
Усі друзі на війні
Сьогодні Тарас Кривенко потрапляє під «Контракт 18-24» і має право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн грн. А він лиш посміхається з того, мовляв, контракт підписував тому, що його на війну не брали по мобілізації, а не за гроші.
До речі, контракт у нього скоро закінчується. Після цього Тарас матиме пів року відпочинку. А потім – або мобілізовуватись, або проситися назад у рідну батарею. Каже, ще про це не думав.
Майже всі Тарасові друзі на війні.
Читайте: «Обережно, кошеня!» Один день на Донбасі з артилеристами «десятки» (ФОТО)
По всій лінії фронту хтось десь є, – говорить Кривенко. – Багато хто вже отримав поранення та звільнився за інвалідністю. Але більше половини ще служать. Довго вже. Усі мої однокласники, з якими школу закінчував – усі пішли. І настрій у всіх бойовий.
Вдома на Тараса чекає брат, молодший за нього на три роки. Вони тільки двоє, батьків у них уже нема.
Брат в Україні, він нікуди не виїздив. Тихенько працює, поки роки дозволяють. Йому зараз 21, – говорить Тарас. – Поки хай віддихне. Може, до того часу вже все закінчиться.
Авторка: Світлана Лелик
