Останніми тижнями довелося багато говорити про водневі технології. Це були і конференції, і зустрічі з професіоналами-практиками з технологічних сфер, і приватні зустрічі. Більшість співрозмовників спочатку сприймає водень та його практичне застосування як «літаючі тарілки» – десь далеко у просторі й часі, та й не факт, що правда.
Переконаний, багато читачів у схожій ситуації. Тож давайте розберемось, пише Максим Карпаш у Репортері.
Насправді за останні кілька років водень стає таким собі енергетичним біткоїном. Інтерес до водневих технологій з боку урядів та компаній просто вражає – станом на початок 2021 року маємо понад 200 великих проєктів у світі, більшість з яких впроваджують саме у Європі. Бюджети обчислюються мільярдами доларів. Україна, до честі, теж має свої водневі проєкти.
Чому багато уваги водню? Є три причини. Перша – в разі використання як палива водень не утворює СО2 і не забруднює повітря. Друга – «зелений» водень виробляється виключно з відновлювальних джерел енергії та по суті є акумулятором такої чистої енергії. Третя – його відносно легко використовувати там, де раніше панували викопні види палива (природний газ чи бензин).
Читайте: Максим Карпаш: Немає часу
Європа в рамках свого Зеленого курсу розробила вже Водневу Стратегію. Її цільові показники до 2050 року наступні: від 200 до 500 млрд євро сукупних інвестицій, до мільйона зайнятих у цій сфері осіб, понад 600 млрд євро продажів водню на світовому ринку. Цілі дуже амбітні, але підстави їм вірити є. У багатьох країнах ЄС вже є реалізовані водневі проєкти – водень у газових мережах, опалювальні котли на водні, автомобілі, навіть потяги.
Для України водень також може стати рятівною паличкою. По-перше, це можливість використовувати надлишкову електричну енергію від сонця та вітру. Надлишкова генерація стане серйозною проблемою, коли зелений тариф зрівняється зі звичайним, та за умови запуску ринку електроенергії – можливо, ціни у пікові дні влітку переходитимуть у від’ємні значення (типова ситуація для Німеччини, наприклад).
По-друге, великі об’єми водню в Україні – це ще й кроки до газової незалежності від РФ насправді, а не її реверсної версії. Крім того, розуміємо, що Росія у 2024 році може цілком припинити транзит газу через Україну, а це великі втрати для бюджету та безпекові ризики. У разі реалізації водневих проєктів в Україні та ЄС, ми зможемо своєю газотранспортною системою заробляти на зберіганні та транспортуванні водню.
Читайте: Максим Карпаш: Що таке зелений курс
По-третє, використання таких технологій дозволить знизити викиди парникових газів, а отже зробити нашу економіку конкурентоздатною у світі.
Ми також зробили свій невеликий внесок в такий проєкт в Україні – у 2020 році входили до дослідницького консорціуму, що науково супроводжував проєкт РГК із використання газоводневих сумішей на закритих ділянках газових мереж. Сподіваємось, що цю естафету підхоплять інші компанії та державні установи – глобальний тренд уже не спинити.
