Днями наш син, якому трохи більше трьох років, коли одягався, сказав, що у нього немає часу. Тобто, натякнув, аби ми допомогли йому швидше завершити цю рутину, бо в нього є цікавіші справи. Ми з дружиною тоді посміялися з «ділового» малого. А від дев’ятирічної доньки таке чули вже не раз.
Через кілька днів усвідомили: малий просто повторює те, що чує від батьків. Адже ми інколи жартуємо про «фантомний дедлайн» – відчуття, ніби ти катастрофічно щось не встигаєш, хоча насправді усе йде більш-менш спокійно. А від дитини це взагалі звучить як вирок, пише Репортер.
Спілкуючись у професійних та особистих справах, часто чую те саме від інших – «не маю / бракує часу». Вони слугують дуже зручним аргументом, виправданням та причиною будь-чого – від банального нехтування своїми службовими обов’язками до емоційного вигорання, конфліктів, навіть злочинів. Дуже зручно – усім усе зрозуміло без зайвих пояснень.
Ми знаходимо час відвезти дитину до школи чи забрати її з гуртка, але часто не встигаємо спитатись, як їй там було, які в неї враження. Ми взагалі зрідка маємо час на позитивні емоції. Знаходимо цілі години на інтернет, але замість отримання просто фантастичних об’ємів нових знань здебільшого дивимось фото чи відео, зміст яких забуваємо майже миттєво. Знаходимо час на читання новин і забули про літературу. Можемо послухати популярних виконавців і майже ніколи не чуємо класичної музики. Годинами говоримо про сімейні цінності, а на спілкуванні з власною родиною іноді економимо. Перелік, насправді, нескінченний.
А тепер головне – що ж ми втрачаємо у цьому переслідуванні вільного часу? Як на мене, це таки відчуття щастя. Ми його бажаємо при кожній зручній нагоді, розводимось про жіноче / чоловіче / дитяче щастя за будь-якої можливості. При тому, що час, проведений з дітьми, – це і є щастя.
Читайте: Максим Карпаш: Що таке зелений курс
Виявляється, питання сприйняття часу, його точний розрахунок, і щастя – речі пов’язані. Всесвітній звіт про щастя за минулий рік (World Happiness Report 2020) ставить Україну аж на 123 місце – між Грузією і Тунісом.
У тому ж рейтингу в першій десятці найщасливіших держав: Фінляндія, Данія, Швейцарія, Ісландія, Норвегія, Нідерланди, Швеція, Нова Зеландія, Австрія та Люксембург. Для порівняння – США (18), Польща (43), РФ (73).
Звісно, кожен рейтинг можна оцінювати різним чином, але українці й за власними оцінками не є щасливими. І тут мені примітно таке – представники найщасливіших країн є просто критично пунктуальними. Серед тамтешніх компаній нормальною практикою є штраф у великому контракті, якщо представник партнера спізнюється на зустріч. Вас, скоріше за все, більше ніколи не запросять на вечірку чи ділову зустріч, якщо ви спізнитесь без поважних причин.
Сучасний світ дедалі більше доводить нам, що саме час є найціннішим ресурсом. 24 години в добі у всіх, але кожен по-різному ними розпоряджається. І тут працює старе правило – багатий не той, хто багато має, а той, кому мало треба.
