Близько пів року тому франківець Ігор разом з дружиною поїхали до Франції на заробітки.
Хоч і потрапили туди в розпал пандемії, але з часом звикли, а там і закохалися в країну, пише Репортер.
Культурний процент
«Спочатку особливої мети їхати саме у Францію в нас не було, просто отримав пропозицію попрацювати, – говорить Ігор. – Для мене це було щось нове, бо раніше був у Польщі, та й я вирішив спробувати, побачити Париж, попробувати його на смак. З самого початку працюю у будівельній фірмі – в основному займаюсь ремонтом. По оплаті, в середньому 75-80 євро на день, графік не кусючий – з 9.00 до 17:00, ще й обідня перерва. У французів такі роботи після п’ятої години офіційно заборонені».
З житлом, за словами Ігоря, жодних проблем не було. Вони з дружиною знайшли квартиру заздалегідь в інтернеті й поселилися там уже в перший день.
«Ціна оренди, як і в нас, більше залежить від того, наскільки житло близьке до центру міста, ну й від умов проживання, – розказує чоловік. – Якщо орендуєш лише кімнату зі спільною кухнею й душем, то платиш менше. Якщо цілу квартиру – більше. В основному ціна на одного становить від 250 до 400 євро в місяць. Але нас двоє, то й ціна відповідно удвічі більша».
Читайте також: Вічний ремонт або пиятика. Що робити прикарпатцям, яким заважають жити сусіди
Більшість по місту їздить громадським транспортом, проїзний на всі його види коштує 75 євро на місяць. Продукти, каже, не надто дорогі. В середньому, щоб двом людям пристойно закупитися на тиждень – 50 євро.
«Зараз у нас знову ввели жорсткий карантин – на чотири тижні, – говорить Ігор. – Після 19.00 – комендантська година. У кожного має бути встановлений додаток – як пропуск, де вказані твої дані. І це перше, що питають, якщо раптом зупинили на вулиці. Раніше комендантська година була з 18.00, і часу бракувало катастрофічно. Після роботи лишається година, аби побігти в магазин щось докупити й додому».
Штраф за відсутність маски на вулиці, за словами Ігоря, 135 євро, за порушення комендантської години – від 135 до 750. Тому вони з дружиною після сьомої вечора сидять вдома. Єдина причина, з якої можна бути надворі – вигул собаки. Але й у цьому випадку потрібно ще пояснювати, чому не вигуляв раніше…
«Напевно, Європа починається з культури ставлення до людей та поваги, – каже Ігор. – Буває, в метро можу випадково комусь стати на ногу, то вибачаємось обидва. Звісно, не всі такі».
Вони з дружиною мріяли жити в Парижі. Так воно й сталося, але Париж зовсім не маленький і дуже різний. Ігор каже, місто ділиться на чотири зони, які починаються з центру і далі розходяться колами.
Читайте: Книги в оренду, клуб і рейтинг читачів. Шестеро студентів у Коломиї створили «Нову бібліотеку» (ФОТО)
«Ми живемо в кінці третьої, на початку четвертої зони, – говорить він. – Мені до роботи добиратися десь 35-40 хвилин, і це в кращому випадку, бо практично всі мої об’єкти розташовані в центрі. Наш майстер казав, що квадратний метр житла в тому районі коштує близько 18 тисяч євро. Зрозуміло, що наші замовники – небідні люди. Сам факт того, що маєш квартиру в центрі Парижа, вже надає певного статусу».
Пам’ятки понад усе
«У Франції, в перших зонах, давно не будують нові житлові комплекси, а лише реставрують старі будинки, – каже Ігор. – У Парижі важко знайти споруду, яка не є архітектурною пам’яткою. Тут усе надзвичайно гарне й дуже цінується. Біля одного об’єкта недавно почали реставрувати цілий п’ятиповерховий будинок-вставку, що стоїть між двома сусідніми будівлями. Він дуже довгий, красивий, десь метрів під 100. Його повністю перекрили банером, а коли зняли – фасад й усе решта залишилось ідентичним, тільки оновлене. На будинку статуї – графи чи королі – у пишному давньому вбранні. Кожна з них тепер тримає робочий інструмент, але зроблений у відповідному стилі. Дуже запам’ятався зварювальний апарат у руках однієї статуї, зроблений на скляних заклепках. Працювати над такими речами можуть довго, але виходить – краса!».
За його словами, в цьому будинку, в кожній квартирі зробили капітальний ремонт. І навіть не чіпали каналізацію, котра в старих будинках йде ззовні, у вигляді ринви.
«Якщо йти по місту і приглядатися, то важко побачити будинки, де щось відвалюється чи є потріскана фарба. Людям навіть не треба робити якісь звернення до влади, – розповідає Ігор. – Тут є, наприклад, міст Віадук Мійо, який розпочинають малювати в один час і закінчують аж через рік. І за 12 місяців доводиться починати малювати його знову. Так само в місті, поки доробляють одне, починають вже інше, та постійно все підтримують в порядку. І цим займаються не тільки комунальні служби, а й приватні. У Парижі це дуже розвинений бізнес».
Все по-чесному
«Вже думали над тим, щоб залишитися тут жити, але отримати громадянство – дуже важко, і це складний процес, – каже Ігор. – По-перше, треба добре знати французьку мову та історію. По-друге, прожити тут мінімум п’ять років, не порушувати закону й чемно платити податки, страховку і т. д. Париж – місто дуже гарне, приємне, тут хочеться жити. З точки зору роботи – якщо через деякий час в мене буде не настільки важка фізична робота, то будемо розглядати варіант лишитись. В принципі, можна вже полегшити собі життя й працювати п’ять днів на тиждень, але тоді буде менша зарплата десь на 350 євро».
За словами чоловіка, неподалік живуть знайомі, що платять виключно за квартиру й жодних зобов’язань не мають. Але такі люди тримаються у Франції не довго й потім навіть не зможуть довести, що взагалі там були. А про те, щоб отримати громадянство, годі й говорити.
«Ми, як тільки заїхали на цю квартиру, одразу отримали умови від власника – підписали контракт, – каже Ігор. – Він, як і практично всі французи, сплачує податок за житло, коли бере квартирантів. Все по-чесному. І це вигідно для нас, бо не ховаємось».
Ігор з дружиною ще продовжать працювати в Парижі, мають в запасі трохи часу. Коли повернуться в Україну, найперше – хочуть відпочити.
Автор: Богдан Мисюк
Comments are closed.