Часто запитують – де ти береш матеріал для легенд? Та по-різному. Наприклад, цю я почув у дитячому садочку «Калинова сопілка», що на Позитроні.
Не знаю, як зараз, а раніше старшокласники мали змогу отримати цивільну професію у так званому профцентрі. Я хотів стати кухарем, тож отримав направлення на практику до дитячого садочка. А там на кухні всім заправляла жінка, яка любила поговорити. І якось у хвилину особливої відвертості вона розповіла один кумедний епізод своєї молодості, пише Репортер.
У 1980-х вона працювала у комплексі громадського харчування «Ювілейний», що містився навпроти головного корпусу медуніверситету. На першому поверсі були бар і крамниця, другий займало кафе, а найцікавіше ховалось на третьому – ресторан з вар’єте. На сходовій клітці стояв великий диван. Він був настільки продавлений, що у сидячого там коліна перебували ледь не на рівні очей. Втім, адміністрація не поспішала ремонтувати чи міняти м’який куток. Мало того, офіціанти називали той диван чарівним. І не дарма.
Дівчина питала хлопців, у чому полягає «чарівність», але ті лише посміхались. Незабаром настав сезон новорічних свят. У ресторанній залі корпоративи змінялись корпоративами. Захмелілі клієнти полюбляли відпочити після бурних танців на м’якенькому дивані, покурити, поговорити про життя. А в кінці зміни, коли гості розходились по домах, офіціанти перевертали диван. І тоді з нього майже дощем висипалися монети різного номіналу, що випали з кишень клієнтів. Бували дні, коли назбирувалось до п’яти рублів. Якщо згадати, що пляшка пива коштувала 50 копійок, то виходила досить непогана «премія».
Автор: Іван Бондарев
Фото з архіву Зеновія Соколовського
