У нашому домі було багато старих речей. Давніх предметів, які або використовувалися у побуті, або були поскладані у різних шафах і закутках. І одні, і другі виконували важливу освітню функцію.
Вони давали можливість уявити собі – завдяки різноманітності доволі повно – як жили люди і як виглядало їхнє життя у ті часи, які вже стали історією, переказом, свідченням, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Капелюхи, окуляри, нарукавники, касетки, шприци, очні протези, різне шкло, папір, авторучки, прикраси, коци, шлейки до чоловічих шкарпеток, начиння, коркотяги, пуделка з етикетками українського кооперативного виробника, ампули кокаїну і рецепти для них, каламари і таблички для писання у школі, годинники і кріплення до лиж, пластові уніформи і медалі за військові заслуги, задротовані макітри і моздирі, ключі і армійські запальнички. І стіл із захованою шухлядою, в якій вміщалися дві цинкові ванночки зі зливом, де можна мити і полокати начиння…
Читайте також: Тарас Прохасько: Як маєш в торбі…
Пізніше мені до рук потрапила одна з найкращих книжок мого багатого на книжки дитинства. У ній – з багатьма ілюстраціями і схемами – розповідалося про всілякі побутові реалії, які трапляються у найзнаменитіших підліткових романах – «Три мушкетери», скажімо. Те, на що діти переважно не звертають уваги (а автори не заморочуються пояснювати само собою зрозуміле), тому не можуть у всій повноті прожити уявну тривимірну подорож під час читання карколомних пригод. Як, наприклад, виглядала шпага Дрантаньяна (у наших краях саме так це прочитане ім’я лягало на звичну фонетику).
До речі, у візуальних романах найновіших часів, у кіноматографі, спеціалісти із побутової достовірності іноді можуть зробити якесь кіно справжнім потрясінням, коли їм вдається оці реалії перетворити на акценти, від яких залежить хід усього кіна. А можуть кількома неоковирностями зіпсувати усю візію блискучої історії.
В кожному разі, я був вже і ще досить молодим, коли ознайомився з французькою школою дрібної історії побуту і звичаїв. І це зайшло – за сленгом – просто в жилу.
Читайте також: Тарас Прохасько: Вільному воля?
Бо так насправді є. Я погано пам’ятаю не тільки визначні події розмаїтого ґатунку з епохи свого дитинства, але і відносно недавні. Натомість щоденні побутові звички, маркери і новації дійсно служать аналізатором плину спадковості і мінливості, змінності незмінного і незмінністю змінності.
Не йдеться про ностальгію. Виключно про аннали, карби, реваші адекватності, координати простору з врахуванням зношеності часу.
Коли як все виглядало? І які рухи треба було робити залежно від того, яким усе було… Як коли і що їли, пили, де спали, що вдягали, що бачили і слухали, як лікувалися і чого боялися, як їздили і по чому ходили. Як грілися, замерзали і купалися.
Читайте також: Тарас Прохасько: І дай жити іншим
Як пахли мила, цукерки, светри, течки, шафи, шкарпетки, кухні, мазнички, туалети, напластовані підлоги, побілені коридори, порожні вулиці, темні пивниці, занедбані стрихи, колії, асфальт, зруби, зошити, газети, бруд і чистота. Якими були убогість, достаток, пожадання, святочність, акуратність і богемність.
Анджей Стасюк якось казав: ну, і прошу: можна описати життя, треба лиш втримати те, що втікає, бо не підозріваємо, що воно чогось варте. Треба лиш записати пам’ять про речі щоденні, адже інших, властиво. не було.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.