У суботу, 26 вересня, на міському озері в Коломиї вже вдруге відбувся всеукраїнський забіг «Шаную воїнів – біжу за героїв України». Близько сотні учасників бігли з наліпками, на яких написали імена загиблих прикарпатців.
Бігли шість кіл, адже саме стільки років триває війна, пише Репортер.
Вранці на озері зібралося чимало люду. У спортивній та військовій формі, малі й дорослі. Тут і ветерани АТО, цивільні, діти. Усі чекають на реєстрацію. Зробили дві черги. В одній усі – у військовому. Чемно й рівно стоять по двоє. У другій – всі у цивільному. Там трохи хаос. Дівчата-волонтерки лише встигають реєструвати.
Записують учасника в журнал, видають велику наліпку з номером, а внизу вписують ім’я загиблого військового. Кому яке попадеться. Бігуни ті наліпки ліплять собі на груди, на плече. Хоча, були й такі, які просили написати конкретне ім’я. Це побратими, друзі дитинства чи рідні загиблих.
От, розвідник з 10 окремої гірсько-штурмової бригади Віктор (прізвища просив не називати). Він з Косівщини, бігтиме за посестру Сабіну Галицьку, яка загинула у лютому 2018 року. Віктор її не застав, але вона служила в його підрозділі. Каже, є якісь особливі емоції, що ти біжиш з іменем людини, якої вже нема. «Це якась особлива відповідальність», – каже Віктор.
До речі, більше половини бігунів – саме військові з «десятки». От, біля намету реєстрації розминається ще один «едельвейс» – Олег (тут прізвища теж не буде). Має довгого оселедця, якого замотав за праве вухо. Каже, він у нього з 2013 року.
«Схрон» і важкі часи. Чому будинок ветерана у Клубівцях узяв паузу і що буде далі
Зараз він у відпустці, тому прийшов у цивільному. На ньому минулорічна футболка учасників минулорічного пробігу.
«Чудова ідея – вшановувати пам’ять саме таки спортивним заходом, а не оплакуванням», – сухо говорить чоловік. Він під 89 номером. Минулоріч біг за Тараса Сенюка, а цього разу, каже, за Сергія Проданюка. Вони служили в одному підрозділі.
За свого брата Віталія буде бігти Богдан Носкевич. Він теж не надто говіркий, помітно хвилюється. Його старший брат служив у 28 механізованій бригаді, загинув у жовтні 2019 року. Каже, скоро буде рік, як брата нема, і йому ще тяжко бачити рідне ім’я у когось на грудях. Молодий чоловік так нервує, аж не помітив, що волонтерки, які реєстрували учасників, написали йому ім’я іншого героя.
«Не переживай, тут кілька хлопців буде бігти за твого брата», – хтось із ветеранів плескає його по плечу.
Серед учасників багато дітей. До пробігу доєдналися кілька спортклубів з єдиноборств, привели малих вихованців. Діти знають, кому присвячений пробіг, кажуть, – воїнам, яких уже нема. Хоча більшість малих все ж таки сприймала подію як розвагу, змагання. Але старші розуміють.
«Ми прийшли, бо так вирішили виказати свою повагу», – говорить Дмитро Данищук.
Ще поруч два хлопчики говорять між собою, мовляв, на стенді з фотографіями загиблих знайшли того військового, за кого вони будуть бігти. Їх почули інші, також пішли шукати імена й фото на стенді.
За словами організатора пробігу, ветерана АТО Андрія Балацького, після демобілізації у 2017 році, саме біг допоміг йому відійти від війни. Щоденні пробіжки стали такою собі реабілітацією, яка помогла адаптуватися у соціумі.
І коли він випадково у Facebook побачив заклик від київської волонтерки, яка у 2018 році разом з батьком загиблого організували пробіг у Києві, не вагаючись, взявся за роботу. Разом з однодумцями пробіг у Коломиї вперше провели минулого року.
«Цей забіг має спонукати не забувати, що йде війна, не забувати тих, кого вже нема, та підтримувати родини загиблих героїв, – говорить Балацький. – І коли запрошуєш батьків і бачиш, як їм на душі стає легше, що їхніх синів не забувають, – це додає натхнення. Неможливо стояти осторонь».
До теми: Розвідники слідів не залишають. Як атовець робить Коломию чистішою (ФОТО)
Забіг розпочали після молитви за загиблими, яку відслужили капелани. Біля священників стояли батьки з портретами рідних, притискали їх до грудей.
Далі – коротка розминка, після якої всі заспівали гімн і побігли довкола озера. Хто міг, біг одне коло, хто три, а хто й шість.
Усіх учасників забігу нагородили пам’ятними медалями, а батькам загиблих подарували вирізьблені картини із зображенням воїна з мечем та написом: «Слава Україні!». Ці картини робив ветеран АТО Роман Янко.
