Денний експрес Івано-Франківськ – Київ насправді вже зо два тижні, як вирушає не з Франківська, а з Галича. Цю аномалію слід розуміти як один із т. зв. обмежувальних заходів у поборюванні коронавірусної інфекції. Станція Галич, на якій експрес раніше не зупинявся, начебто замінила початкову станцію Івано-Франківськ, що потрапила до т. зв. червоної зони. Тобто Франківськ начебто відрізали від можливості подорожувати до Львова й Києва.
Теоретично йшлося про те, що всуціль інфіковані франківчани відтепер засядуть сиднем у своєму наглухо закритому місті, а не розноситимуть заразу по всій країні, користаючи зі швидкісних можливостей Укрзалізниці, пише Юрій Андрухович на Збручі.
На ділі франківчани (як інфіковані, так і не дуже) їздити до Львова й Києва менше не стали – і денним експресом теж. «Обмежувальний захід» нічого насправді не обмежує: всі, кому треба з Фра до Києва, власними засобами – таксі, блаблакар, приватне авто – доїжджають до Галича і там преспокійно впаковуються на борт того ж таки денного експреса. Протиепідемічний ефект нульовий. Натомість проблему людям укотре створено, плюс дорожні витрати суттєво побільшали, бо ж Укрзалізниця таксівку вам, звісно, не компенсує.
Читайте: Юрій Андрухович: Михайлівка
Хтось може пояснити логіку таких рішень, окрім єдино можливої – знущальної?
Ні, якби вона, Укрзалізниця, наприклад, заздалегідь анулювала всі квитки, придбані з Фра, то це було б тупо, жорстоко, непопулярно, але логічно: сидіть у своїй червоній зоні і нехай щастить. Натомість усе по-іншому: квитки лишаються дійсними, а Укрзалізниця рекомендує використовувати їх, сідаючи на той же потяг – тільки в Галичі. Тобто вона немов закриває очі: у глибині душі ми мовляв здогадуємося, що всі ви, хто всідає на станції Галич, насправді не галицькі, а франківські, тобто насправді ви мешканці червоної зони і гнати б вас від цього потяга втришия, але так тому й бути – сідайте вже, їдьте, знімайте маски.
Читайте: Юрій Андрухович: Мутації голосу
Щось подібне відбувається і з Чернівцями, які так само «червоні». Через це київський потяг має завершувати й починати маршрут не в чудовій буковинській метрополії, а на станції Снятин. Для нинішніх Чернівців Снятин – що Галич для Фра. Однак є й певна специфіка. Бо розповіді окремих, незалежних одне від одного, подорожніх разюче сходяться: знайомі знайомих уже попередили – прямуючи на Чернівці, не кваптеся висідати у Снятині. Чому? Бо у Снятині потяг начебто зупинять, і він для годиться трохи постоїть. А потім… усе одно рушить далі до Чернівців. Тільки ні про що не запитуйте провідників – на ваше надто пряме запитання «То ми лише до Снятина чи..?» вони хитрувато всміхнуться і промимрять напівнатяком щось ніби «Тихо сидіт».
Читайте: Юрій Андрухович: Посади й засади
Схоже на те, що разом із ковідною пошестю наша країна переживає чергову стадію тотального взаємного обдурювання. Центральна влада дурить наліво й направо, визначаючи незрозумілі «червоні зони» або ненастанно махлюючи то з тестами, то з ліками, то з доплатами для медиків, а то й зі статистикою. Місцева влада дурить не менш натхненно, нібито відстоюючи нас перед зазіханнями з боку центральної, і вміло дописує собі передвиборні плюси, то закриваючи, то знову відкриваючи все, що лиш може – від ресторанів до шкіл. Ми натомість не менш успішно дуримо і владу, й себе, хвацько носячи маски на підборіддях або несанкціоновано проникаючи зі Снятина в Чернівці у запломбованому вагоні київського потяга.
Не ту країну назвали Абсурдистаном?
Від часу, коли спанікована юрба намагалася чи то вигнати за межі міста сім’ю першого і єдиного на всю країну ковідоносця, чи то просто спалити про всяк випадок його дім, минуло всього лиш пів року. Нині ми легко й далеко перейшли три тисячі нових захворювань за добу, а відповідні державні діячі з такою ж легкістю обіцяють на жовтень і п’ять, і більше тисяч. Це, здається, єдина з обіцянок нової влади, яку вона цілком у змозі виконати. Ми упевнено просуваємося до першого місця в Європі із довгостроковим призупиненням (а фактично скасуванням) зокрема й такого милого українцям безвізу.
Читайте: Юрій Андрухович: Як назвати вторгнення
Тим часом найновіше опитування свідчить, що відносна їх, українців, більшість – а це аж 45 відсотків! – переконана, що їхня влада оптимально (!) бореться з ковідом. Вжите в опитуванні слово «оптимально» слід розуміти так, що влада робить усе, що може, і робить це правильно. Плутано, непрозоро, непослідовно, корумповано? Так, але майже половині українців саме такий стиль усе ще подобається. В будь-якому разі здається оптимальним.
Обираючи собі саме таку владу минулого року, ці люди готові були ризикнути доволі багатьма речами – зокрема й армією, мовою, незалежністю, європейським вибором. Ризикувати власним здоров’ям чи життям вони, звісно, не збирались. Тим болючішою для них виявиться наша подальша дійсність. Усвідомлення того, що обрана ними влада на очах стає смертельно небезпечною для кожного з них, для самого їхнього фізичного існування – й не лише з огляду на патологічну свою непрофесійність, хоч передусім через неї – прийде ще, мабуть, нескоро. Але значно скоріше, ніж цього очікує сама влада.
