Анорексія: як не схуднути до смерті

Наприкінці січня на Прикарпатті від анорексії померла 19-річна дівчина. У реанімації вона вже важила 29 кг зі зростом 168 см.

Організм був настільки виснажений, що просто з’їв сам себе. І такі випадки, на жаль, непоодинокі, пише «Репортер».

Страшніше за смерть

На сьогодні в Україні немає офіційної статистики щодо кількості хворих на анорексію. Відомо лише, що ця хвороба має найвищий відсоток смертності серед психологічних захворювань. Зокрема, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі щороку помирає 20-25 % людей, в яких є розлади харчової поведінки, до того ж 10-15 % анорексиків є невиліковними. А все тому, що хворі до останнього не визнають проблеми.

Так було і з 19-річною прикарпаткою, яку батьки привезли на лікування у спеціалізовану клініку на Київщині. Дівчина сіла на дієту, бо на шкірі з’явилися висипи. Відмовилась від гострого, солоного, солодкого. Згодом перестала їсти м’ясо. Поки вчилась у школі, то ще якось контролювала свій раціон – снідала вдома, на перерві жувала горішки чи сухофрукти, а у шкільній їдальні їла все, крім м’яса.

В університеті вона стала веганкою, тобто відмовилась від будь-яких продуктів тваринного походження. За кілька місяців схудла більше ніж на 10 кг. А далі почала їсти лише фрукти. Це призвело до незворотних процесів в організмі. Вмовити її на лікування було нереально, а позаяк вона вже була повнолітньою, то мала вирішувати сама.

«Такі дівчата свою хворобу не визнають до останнього. У них страх набрати вагу страшніший за страх смерті, – каже лікар-психолог консультативної поліклініки Прикарпатського центру психічного здоров’я Ольга Петрів. – Разом з тим, відмова від їжі не є приводом для примусової госпіталізації. Тобто, нині закон забороняє надавати психіатричну допомогу без згоди пацієнта, якщо він не несе загрози собі чи оточуючим. Тож допоки життєві показники будуть некритичні, про примусове лікування не може бути й мови».

Читайте також: Оргазм – найкраща профілактика, – франківський гінеколог про рак грудей

Втім, ігнорувати проблему не можна. Та й розпізнати хворобу не важко. Потрібно лише бути уважнішим до своїх близьких. Батькам варто насторожитись, якщо їхня дитина за останні три місяці втратила до 6 кг ваги.

«Звісно, дорослу людину важко контролювати, та якщо батьки помічають таку проблему за своєю дитиною, то вони мусять звернутися до психолога, – говорить Петрів. – Хоча буває, що через моду на здорове харчування проблему помічають не одразу. Крім того, анорексики можуть спершу ретельно приховувати свою хворобу. Наприклад, їсти дуже маленькими порціями, пити багато води, а ще застосовують різні спеції. Тобто їда їм видається настільки не смачною, що вони носять з собою коробочки з різними приправами».

Бракує відділень

Нервова анорексія – так хворобу називають лікарі – має три стадії розвитку: дісморфоманічну, аноректичну, кахектичну. А починається все, як правило, зі звичайної дієти. Спершу людина ставить собі за мету скинути пару кілограмів, потім ще, а потім уже не може зупинитися.

«На першій стадії з’являється морфофобія – незадоволеність власним тілом, – розповідає Ольга Петрів. – Людина сідає на дієту, потім зривається і перериває її, а потім знову починає худнути. Але ще може зупинитися. Далі розвивається дисморфоманія – спотворене сприйняття свого тіла. У голові домінує думка, що потрібно худнути надалі, з’являється відраза до їди. А на останній – кахектичній або дистрофічній стадії – в людини атрофуються органи, змінюється колір шкіри, волосся стає тоншим, а тіло покривається ніби пушком – це реакція організму на дефіцит тепла».

Основний метод діагностики анорексії – визначення індексу маси тіла. Формула виглядає так: вагу в кілограмах потрібно розділити на ріст в метрах, зведений у квадрат. Якщо індекс менше 16, діагностується дефіцит маси. Це перший тривожний дзвіночок.

«Позаяк це в першу чергу психологічна проблема, то лікування потрібно починати з психоаналітичної терапії, – говорить Ольга Петрів. – Але в нас, як правило, люди бояться звертатися по психіатричну допомогу. Вони ще можуть піти до дієтолога, терапевта чи ендокринолога. Звісно, якщо ці спеціалісти бачать, що є анорексія, то вони відправляють на консультацію до нас. Але доходять одиниці. Можливо, якби в нас були спеціалізовані відділення, які б займалися виключно розладами харчової поведінки, все було б інакше. Але ані в нашій області, ані в Україні загалом таких відділень при державних клініках немає. Є лише приватні, про які не всі й знають».

Читайте також: Щеплення у Франківську: скільки коштує спокійне життя

Хоча лікування може бути тривалим, вилікувати анорексію можна. Однак, скільки триватиме терапія – пів року, рік чи два роки – залежить від стану пацієнта. В принципі, психоаналітична терапія має бути тривалою. Люди роками можуть ходити до психоаналітиків. А щодо препаратів, то найчастіше застосовують антипсихотики, антидепресанти.

Ніхто не любитиме

Люди відмовляються від їжі з різних причин, але зазвичай усе зводиться до психологічних проблем: низька самооцінка, гіпертрофований перфекціонізм, фізичне та сексуальне насилля. Крім того, вчені довели вплив спадковості. Люди, в яких родичі страждали або страждають на алкоголізм, психічні розлади, мають схильність до цього захворювання.

«В зону ризику потрапляють здебільшого підлітки від десяти років, – розповідає Ольга Петрів. – Це можуть бути успішні дівчатка, які добре вчяться, мають люблячих батьків і не мають проблем із зайвою вагою. В таких випадках анорексію пов’язують з пубертатним періодом. Тобто дитина боїться дорослішати, змінюватись. Боїться, що її перестануть любити. В таких випадках дуже важлива сімейна терапія».

Також у підлітків виникає шалене бажання бути стрункішими через те, що в суспільстві їм нав’язують думку, що бути худим – модно. Крім того, вони беруть приклад з невдоволених своєю фігурою матусь, які кажуть: «Якщо ти будеш важити більше 50 кг, тебе ніхто не любитиме».

Навесні минулого року асоціація лікарів і психологів, яка займається розладами харчової поведінки, провела дослідження, опитавши майже тисячу українців. З’ясували, що третина опитаних підлітків має доклінічні прояви харчових розладів, тобто виснажує себе дієтами та надмірними тренуваннями. Є ризик, що частина з них може захворіти на важкі форми – анорексію чи булімію.

Читайте також: Секс і діти. Коли батьки не мають права брехати

Втім, анорексію діагностують й у дорослих людей. І якщо раніше вона вважалася хворобою жінок, то нині доволі поширена й серед чоловіків.

«В основному хворіють гомосексуальні та бісексуальні чоловіки, – каже психолог. – Саме вони найчастіше стикаються з дискримінацією через зайву вагу. І якщо раніше співвідношення хворих чоловіків і жінок було 1 до 20, то сьогодні маємо показник 1 до 4».

Жінки також найчастіше орієнтуються на модельні стандарти і зазвичай рахують кожну з’їдену калорію. Потім починають спалювати більше, ніж отримують. І тоді це хвороба.