Продовжуємо розповідь про військові частини, які дислокувались у нашому місті напередодні Першої світової. Сьогодні завітаємо у казарми артилерії та пройдемося різноманітними тиловими установами, пише Репортер.
Дракони з вулиці Військової
У 1898 році в Станиславові завершено велике будівництво. За даними краєзнавця Михайла Головатого, витративши півмільйона ринських злотих, військове міністерство спорудило у районі новопрокладеної вулиці Військової (тепер Національної Гвардії) 20 будівель на три ескадрони кавалерії та штаб. Виділявся розмірами кінний манеж — приміщення для оволодіння навиками їзди верхи.
Із побудовою казарм кавалерії на південній околиці Станиславова утворилося велике військове містечко
З 1913 року у військовому містечку хазяйнував Цісарський і королівський Богемський полк драгунів «Герцог фон Лотрінген» №7. Це був один із найстаріших полків австрійської армії, історія якого починається з 1663 року. Він носив ім’я герцога Лотарингського Франца ІІІ Стефана, який у ХVIII столітті одружився зі спадкоємицею австрійського престолу Марією-Терезією й цим почав нову династію — Габсбург-Лотрінген.
Хто такі драгуни? Це різновид кавалерії, яка в австро-угорській армії складалася з гусар, улан і, власне, драгун. Є дві версії виникнення цього терміну. У ХVI столітті французький маршал Бріссак сформував новий підрозділ, посадивши на коней піхотинців. Він дав їм знамена із зображенням драконів. Нібито через цих крилатих потвор новий рід кавалерії й отримав свою назву. За іншою версією, драгун походить від короткого мушкета — драгона, яким були озброєні вершники. Спочатку драгуни використовувались для дій як у кінному, так і в пішому строю, але згодом повністю «оконячились».
На відміну від піхоти, кавалерійські частини формувались у різних призовних округах — так званих біцирках. Вимоги для призовників там були суворішими, ніж у піхоті. 7-й полк поповнявся вихідцями з Богемії, тому 50% особового складу становили чехи, а решту німці.
Драгуни в нас дислокувались не в повному складі. У Станиславові стояв штаб, 1‑й дивізіон і команда призову та поповнень. 2-й дивізіон (майже половина частини) квартирував у Коломиї. Командував драгунами полковник Станіслав Кроускі.
Проте місцеві «дракони» не були повними господарями військового містечка. Їхніми сусідами (чи квартирантами) була команда призову та поповнень уланського полку «Граф Ауерсперг», який дислокувався у Чернівцях. Улани мали на озброєнні піки й на 80% складалися з поляків.
Кавалерійським казармам відносно пощастило — частина їх збереглася. За Польщі там перебував уланський полк, а після Другої світової приміщення зайняла школа міліції.
Штабні щури
Станиславівський драгунський і Чернівецький уланський полки організаційно входили до складу 13 кавалерійської бригади, якою командував полковник Отто Берндт. Її штаб розташовувався у нашому місті.
У теперішній редакції «Галичини» колись засідали австрійські генерали
У свою чергу, 13 бригада підпорядковувалась 8 кавалерійській дивізії, управління якої також квартирувало тут. Якщо іншими частинами командували полковники, то дивізією верховодив цілий фельдмаршал-лейтенант Едлер фон Леманн. Сьогодні це звання відповідає генерал-лейтенанту, який командує не дивізією, а цілим корпусом.
Спочатку штаби містились на території кавалерійського полку, проте стійкий запах гною та голосне іржання створювали штабникам певні незручності. Тому в 1906 році для військових канцелярій будують дві великі кам’яниці на вулиці Собеського (тепер це Січових стрільців, 25, 27а). У першій із них міститься редакція газети «Галичина».
Крім кавалерійських штабів, місто мало управління Станиславівського гарнізону, яке називалось «плацкомандо». Був і прообраз сучасного військкомату, що носив назву «команда ландштурму №20». Чоловіки віком від 19 до 42 років (колишні офіцери — аж до 60), здатні носити зброю, перебували тут на обліку. Під час війни проводили мобілізацію й усіх цих дядьків призивали до війська, де вони формували полки ландштурму (дослівно — народне ополчення). Зрозуміло, що «під танки» резервістів не кидали, а використовували для тилової та гарнізонної служби. Хоча на фронті траплялось всяке.
Якщо хтось із військових потрапляв у халепу, його відправляли на гауптвахту. Коли вчинок був серйозним, то бідолаху чекав військовий суд. З огляду на це, у 1905 році вулиця Військова прикрасилася ще двома кам’яницями — гарнізонним судом (Garnisonsgericht) і військовими арештами. Перший будинок недавно завалили, готуючи місце під новобудову, а в іншому розташований один із корпусів юридичного факультету Львівського ДУВС.
Будинок військового суду вояки обходили десятою дорогою
За підтриманням порядку в гарнізоні відповідала 6 окружна команда жандармерії. Потрапити туди було не так то й легко — кандидати мали перед тим відслужити строкову службу. Під час патрулювання вулиць і виконання інших службових обов’язків жандарми носили на лівій руці, вище ліктя, широку жовто-чорну опаску із написом «Feldgendarmerie».
Таким чином, на зламі ХІХ-ХХ століть, на південній околиці Станиславова утворилося велике військове містечко, де більш-менш мирно уживались піхота, кавалерія та артилерія. Приблизна кількість гарнізону станом на 1914 рік — 9 тис. осіб.
Аби прогодувати таку купу військ, у Станиславові діяв великій продовольчий склад. Він стояв на розі сучасних Бандери і Незалежності — де нині висотка ЦНТЕІ. Цікаво, що склади потім використовували і поляки, і совіти, аж до перенесення їх за місто у 1960-х.
Люди в білих халатах
Розповідь про австрійську залогу Станиславова буде неповною, якщо не згадати гарнізонний шпиталь. Він був однією з найстаріших частин міста і вів свою історію від початку ХІХ століття. Після банкрутства Прота Потоцького — останнього власника Станиславова — місто перейшло до державної казни. У колишньому магнатському палаці австрійці розмістили військовий шпиталь, який німецькою пишеться дещо лячно — «Truppenspital». Ці медичні заклади розташовувались у населених пунктах із гарнізонами понад 500 осіб. Італійській військовий історик Сіро Оффеллі пише, що при шпиталях існували курси підготовки санітарів із ношами (Blessiertentraeger) та курси санітарів із перев’язочними матеріалами (Bandagentraeger). З початком Першої світової війни роботи додалось і тим, і іншим.
Труппеншпиталь — лікарня для військових
P. S. Під час роботи над статтею автор віднайшов багато цікавого матеріалу про частини станиславівського гарнізону. Отож у подальшому «Репортер» планує присвятити кілька окремих розповідей тутешнім полкам та ознайомити читачів з їхньою історією, уніформою, бойовими традиціями. Слідкуйте за публікаціями.
У статті використані поштівки з колекції Олега Гречаника
