Минулих вихідних, з 2 по 4 травня, до села Криворівні Верховинського району понаїхало зо дві тисячі людей з різних куточків України та навіть з-за кордону. За ці дні вони випили понад 400 літрів верховинського пива та з’їли зо 300 кг місцевої бринзи та будзу. А ще зліпили десятки різних видів глиняного посуду, наткали ліжників і наслухалися неймовірної музики. То було свято серед гір – другий фестиваль карпатської культури «Черемош-фест».
Автовокзал у Франківську видався ще більш людним, ніж зазвичай. Поміж жіночок і чоловіків з дорожніми сумками розсипалося багато молоді з величезними гірськими наплічниками, гітарами, барабанами. У когось на рюкзаку, спальнику чи карематі можна було прочитати, звідки завітали ці цікаві кольорові люди: з Чернігова, Тернополя, Києва чи Луцька. І всі – на Верховину! Бо фестиваль!
Дістатися туди було досить просто – можна рейсовими автобусами, а можна й спеціальними «фестивальними». Там було на 10 грн. дорожче, але вже сідаєш і виходиш в епіцентрі свята.
А фестивальна територія розташувалася у самісінькому центрі селища – на стадіоні. Спершу треба пройти реєстрацію, купити квиток (120 грн. на три дні), потім обміняти його на кольоровий браслет. Інакше – ніяк: усі входи та виходи окупували суворі дядьки у камуфляжах і з раціями. То фестивальна охорона. Організатори фесту хвацько зкреативили й залучили до роботи місцеву самооборону. Один їхній вигляд наганяв страху на чужих, а якби місцеві були нечемними, то хто ж краще заспокоїть гуцула, як не свій? Тож порядок був. До речі, кажуть, був там і коломийський «Правий сектор». Та на відміну від франківського, ці виявилися якісь скромніші – ніхто їх не чув і не бачив.
На всі три фестивальні дні можна було зупинитись у місцевих людей чи розкластися у наметовому містечку за річкою. Вхід туди – по екстремальному підвісному мості. Ходити по ньому трохи стрьомно, особливо, коли на міст зайшли під 20 людей, і тут комусь вдарила в голову кричалка: «Хто не скаче – той москаль!»…
Щодо програми фесту, то вона була мегарізноманітна. Кожен обирав те, що йому до душі. Лінивці могли ніжитися на сонечку під сценою чи у наметовому містечку, смакуючи верховинське пиво. Більш рухливим фестивальникам пропонували похід на Довбушеві скелі, рафтинг чи катання на роверах. А найцікавішим варіантом було – взяти участь у якому майстер-класі.
Наприклад, колоритна молодичка з Яворова – столиці ліжникарства – навчала дівчат азам прядіння на саморобному верстаті. Збоку виглядало не так вже й важко, а насправді – йой.
«Вище тягни, що ти, як не своїми руками, – настановляє ученицю гончар зі Львова. – Гов, всьо, Говерла! Тепер бери нитку і зрізай горня знизу від круга. Боже, скільки вас назбиралося, я з вами ночувати тут не буду!». Гончар Юрко зібрав біля себе справжній фан-клуб, бо всі дуже хотіли власноруч зліпити собі якогось глечика, горнятко чи мисочку. І все безкоштовно.
На фестивальній території розташувався і ярмарок, де можна було купити оригінальні речі від майстрів чи скуштувати смачну гуцульську кухню. Мало того, можна було подивитися, як те все готується. Продавці медовухи навперебій розповідали про цілющі властивості настоянок з прополісу чи медової молі. І знов відзнака організаторам за те, що відділили продавців китайським хламом від народних умільців. Все китайське – за стадіоном.
Біля музею Івана Франка розклався ще один базар – старовини. Тут кияни скуповували все, як навіжені. Наприклад, постоли довоєнні за 280 грн., жіночі запаски по 50 грн. набирали по три штуки. Ще й знайомим телефонували, чи їм не взяти, бо дешево.
До речі, про мобільний зв’язок. Його у Криворівні на час фестивалю взагалі не було. Тож єднання з природою відбувалося на 100 %. Дехто з фестивальників навіть зорганізував написати колективне звернення до одного з мобільних операторів, аби поліпшити тут зв’язок. Люди підходили, підписувалися.
Гамірно було й біля пані Марії з села Шепіт. Жіночка торгувала бринзою та будзом. Каже, що може до 300 кг і продала. Недорого – по 50 грн. за кілограм.
І нарешті, музична програма – фолькова музика у найрізноманітніших звучаннях, аж до другої години ночі.
Дуже сподобався інтернаціональний колектив «Lemonchiki Projekt». У групі є два канадці, молдаванин, мексиканець, француз та українка Марічка Кудрявцева (солістка гурту «Сонцекльош»). Музиканти зробили такий собі музичний екскурс різними країнами світу. Вразило, як виконали пісню «Пливе кача». Співали всі й усі знали, про що. Взагалі темі Євромайдану були присвячені пісні і всіх інших музикантів.
Емоційно-вибухові «Фолькнери» із Києва подарували чимало запальних танців, а тим, хто стояв ближче до сцени, дістався ще й їхній новий альбом. Неймовірно колоритно виглядав і звучав найстаріший рок-колектив України – «Гуцули» з Косова. Пісня про «Афини» ще довго відлунювалася десь у наметовому містечку.
Івано-франківські «Кораллі», до речі, одні з організаторів фесту, на виступ вийшли прямо з весілля письменника Василя Карп’юка. Звучання трембіти разом із драйвовою музикою – то було щось! Від ще одних франківців – «Перкалабських придатків» просто перехоплювало подих. Здавалося, тою енергетикою, яка йшла від їхнього виступу, можна було накрити цілі Карпати. Та певно так воно й було. Дуже вже хороші були малі «Петроси» з Ворохти. А гурт «Один в каное» зі Львова додав якоїсь романтики.
Словом – відкриття цьогорічного фестивального сезону вдалося нівроку! Спасибі організаторам і горам.
Comments are closed.